Леопард

Рiзкуватi, але привабливi риси обличчя. Темнi очi, як у… От дiдько! Вiн заплющив очi. Знову розплющив. Перегорнув кiлька сторiнок, аж до рапорту судмедексперта. Ковзнув поглядом до кiнця сторiнки.

Довелося знову переглянути початок сторiнки, щоб переконатися, що там написане iм’я Шарлотти, що вiн не читае рапорт про Боргнi вдруге. Знеболювальне. Двадцять чотири рани у ротi. Захлинулася. Інших свiдчень наглоi смертi немае, сексуальноi наруги також не зазнала. Рапорти рiзнилися лише часом смертi: мiж двадцять третьою годиною i пiвнiччю.

Цей рапорт також доповнено записом про те, що на одному зубi жертви знайдено залишки залiза та колтану. Ймовiрно, через те, що кримiналiсти, помiркувавши, дiйшли висновку, що це важливо, оскiльки зазначено в обох випадках. Колтан. Чи не з нього був виготовлений Термiнатор Шварценеггера?

Харрi зауважив, що сон до нього геть не йде й що вiн сидить скраю стiльця. Вiн тремтiв вiд збудження. Його нудило. Таке трапляеться зазвичай пiсля першоi випитоi чарки, вiд якоi стискае шлунок, бо органiзм вiдчайдушно не приймае.

Але згодом просить ще й iще. Чимраз бiльше. Поки тебе не знищить i всiх навколо тебе не знищить. Саме так, як зараз. Харрi скочив на ноги так рвучко, що аж в очах потемнiло, схопив течку й, хоч розумiв, що вона занадто груба, спромiгся розiрвати ii навпiл.

Згрiб клаптi й знову понiс до смiтника на вулицi. Пiднявши ляду, кинув у смiттевий бак, перше поворушивши пакети зi смiттям, щоб течка втрапила на самiсiньке дно. А завтра приiде смiттезбиральна машина, ну або позавтра.

Харрi повернувся додому й знов усiвся на стiлець.

Коли за вiкном засiрiло, вiн почув першi звуки мiста, що прокидалося. Та за рiвним гудiнням ранкового затору на Пiлестредет вiн розчув вiддалену та слабку полiцейську сирену. Це могло бути будь-що. І ще дещо. Не будь-що.

Телефон задзеленчав.

Харрi взяв слухавку.

– Це Хаген. Щойно нам повiдо…

Харрi поклав слухавку.

Телефон знову задзеленчав. Харрi визирнув у вiкно. Сестренятi вiн ще не телефонував.

А чому? Бо не хотiв показуватися на очi молодшiй сестрi – своiй найвiдданiшiй та беззастережнiй шанувальницi. Жiнцi, яку, за ii ж власним висловом, «зачепив синдром Дауна» i яка, утiм, була спроможна упоратися зi своiми життевими негараздами незрiвнянно краще за нього. Вона була единою людиною, кого вiн нiяк не мiг розчарувати.

Телефон стих. І знову задзеленчав.

Харрi рвучко схопив слухавку:

– Нi, шефе. Моя вiдповiдь – нi. Я не беруся за цю справу.