Леопард

Вони кинулися до машин, але через спеку гума почала репатися. А потiм спалахувало пальне, й вони вибiгали з автiвок, немов живi смолоскипи. Пригадуеш мое iм’я?

– Слухай-но, Елiасе…

– А хiба я не казав, що ти запам’ятаеш.

– Менi треба спати. Завтра до школи.

– Я сам – як виверження, Стiне. Наче холодна лава. Я не поспiшаю, але мене не зупинити. І я прийду туди, де ти.

Вона намагалася згадати, чи казала, як ii звати. І випадково зиркнула у вiкно. Воно було розчинене. На вулицi шумiв вiтер, спокiйно, втiшливо.

Голос у слухавцi лунав тихо, майже як шепiт.

– Я бачив пса, який хотiв утекти, але заплутався у колючому дротi. Просто на шляху лави. Раптом вона повернула лiворуч, нiби проминула його. Я гадав, милостивий Бог пожалiв тварину. Але лава пройшла просто по ньому. Половина його просто щезла, випарувалася, решта згорiла. І теж обернулася на попiл. Усе обертаеться на попiл…

– Тьху, я кладу слухавку.

– Визирни на вулицю. Поглянь, я вже коло твоеi оселi.

– Припини!

– Ну ж бо, я лише пожартував.

– Вiн голосно й заливчасто розреготався просто iй у вухо.

Стiне розгубилася. Вiн п’яний чи навiжений? Чи те й iнше? – Солодких снiв, Стiне. Незабаром побачимось.

Зв’язок увiрвався. Стiне витрiщилась на телефон. Потiм вимкнула його й жбурнула геть. Вилаялась, бо зрозумiла: цiеi ночi вона вже не засне.

Роздiл 17

Волокна

Була за двi хвилини сьома, коли Харрi Холе, Кая Сульнес та Бйорн Гольм йшли «кишкою» – пiдземним переходом завдовжки чотириста метрiв, який поеднував Управлiння полiцii та окружну в’язницю Осло.

Часом тунель використовували, щоб привести ув’язнених на допит до управлiння, iнодi для бiгових тренувань у зимовий час, у давнi лихi часи – для таемного побиття занадто впертих в’язнiв.

Зi стелi крапало на долiвку, краплi чмокали, нiби цiлунки, що луною розливалися в темному, ледь освiтленому коридорi.

– Це тут, – мовив Харрi, коли вони дiсталися у глиб коридору.

– ТУТ? – перепитав Бйорн Гольм.

Їм довелося нахилитися, щоб пройти пiд сходами, що вели у камери.

Харрi, повернувши ключ у замку, розчинив залiзнi дверi. В нiс ударив гарячий, вологий, затхлий запах.

Вiн клацнув вимикачем. Квадратна бетонна кiмната з сiроблакитним лiнолеумом на долiвцi й голими стiнами освiтилася синiм холодним свiтлом люмiнесцентних ламп.

У кiмнатi не було анi вiкон, анi обiгрiвача – нiчого з того, на що сподiваешся у примiщеннi, яке мае правити за робочий кабiнет для трьох людей.