Леопард

– Моi вiтання Управлiнню полiцii в Бергенi, – пробурмотiв Бйорн, пiдiймаючи догори чашку з кавою.

– Я не в Управлiння, – мовив Харрi.

– Тодi куди?

– До лiкарнi «Саннвiкен».

– Сан…

Дверi за Харрi зачинилися. Кая глянула на Бйорна Гольма, котрий досi витрiщався на закритi дверi, роззявивши рота.

– А що вiн там робитиме? – поцiкавилась Кая. – Вiн до судового медика?

Бйорн похитав головою:

– «Саннвiкен» – це лiкарня для душевнохворих.

– Невже? Отже, вiн навiдаеться до спецiалiста, що знаеться на серiйних убивствах, абощо?

– Я ж казав, треба було вiдмовитись, – сказав Бйорн.

– Якщо начальство дiзнаеться, що ми тут затiяли, ми ризикуемо втратити роботу, а наш колега у Бергенi…

– Ти про що?

– Вона справдi не при тямi.

– Ти натякаеш, що вона…

– На примусовому лiкуваннi у закритому медичному закладi, ось що я хочу сказати.

Роздiл 18

Пацiентка

Якщо високому полiцейському треба було зробити один широкий крок, то Х’ерстi Рьодсмуен доводилось робити два, i вона все одно не встигала, дрiбочучи слiдом за ним коридорами лiкарнi «Саннвiкен».

За високими вузькими вiкнами, що виходили на фiорд, перiщив дощ. Сосни та ялинки стояли такi зеленi, нiби була весна, а не зима.

Учора, заледве розчувши голос у телефоннiй слухавцi, Х’ерстi Рьодсмуен одразу упiзнала його. Нiби чекала на дзвiнок. І знала, що проситиме саме про те, про що вiн справдi просив: побалакати з Пацiенткою. Хвору називали Пацiенткою, щоб забезпечити iй повну анонiмнiсть пiсля торiшньоi справи про убивства, якi вона розслiдувала й через якi опинилася там, звiдки вийшла: у психiатричнiй лiкарнi.

Правду кажучи, оговталася вона досить швидко i знову повернулася додому, але преса, котра досi корчилася в iстерицi через «справу Снiговика», яка вже давно була закрита, доймала ii. Якось увечерi три мiсяцi тому Пацiентка зателефонувала Рьодсмуен i спитала, чи можна iй повернутися до лiкарнi.

– Отже, вона в пристойнiй формi? – поцiкавився полiцейський.

– На лiках?

– На перше питання вiдповiдаю «так», – сказала Х’ерстi Рьодсмуен. – А на друге не вiдповiм, оскiльки зобов’язана не розголошувати.

Правда ж полягала в тому, що Пацiентка була зовсiм здорова i не потребувала анi лiкiв, анi госпiталiзацii. Утiм, Рьодсмуен сумнiвалася, чи варто дозволяти полiцейському вiдвiдати Пацiентку, адже вiн теж брав участь у розкриттi «справи Снiговика», тож мiг витягнути назовнi старi й забутi проблеми.