Леопард

Свого часу як психiатр вона чимраз дужче переконувалася у дiевостi витiснення психологiчноi травми у пiдсвiдомiсть, у забуття. Щоправда, ii колеги такоi думки не пiдтримували. З iншого боку, зустрiч iз людиною, яка разом з нею розслiдувала ту справу, могла б стати для Пацiентки доброю перевiркою ступеня одужання.

– Маете пiвгодини, – попередила Рьодсмуен, перш нiж прочинилися дверi у загальну вiтальню. – Пам’ятайте: душа вразлива.

Коли Харрi побачив Катрину Братт минулого разу, вiн не впiзнав ii.

Замiсть привабливоi жiнки пiд тридцять – темноволосоi, з сяйливою шкiрою й очима, на нього дивилося створiння, що скидалося на засохлу квiтку: безживне, безумне, тендiтне, безбарвне. Тодi вiн злякався, що зламае iй руку, потиснувши ii трохи сильнiше.

Тим бiльшою втiхою було бачити ii зараз. Вона здалася старшою, а може, просто втомилася. Коли вона посмiхнулася, пiдвiвшись йому назустрiч, вiн побачив у ii очах знайомий вогник.

– Харрi Хо! – мовила вона й обняла його.

– Як ся маеш?

– Задовiльно, – вiдповiв той. – А твоi як справи?

– Жах, – поскаржилась вона. – Але зараз значно краще. Вона засмiялася, й Харрi зрозумiв, що вона знову серед них. Принаймнi, переважна ii частина.

– А що з вилицею? Болить?

– Тiльки коли балакаю чи iм, – сказав Харрi. – Або коли прокидаюся.

– Знайома iсторiя. Ти маеш страшнiший вигляд, нiж колись, але менi все одно приемно тебе бачити.

– І менi теж.

– Себто «менi так само приемно тебе бачити», а не «так само маеш страшнiший вигляд»?

Харрi посмiхнувся:

– Вгадала.

Вiн роззирнувся. Решта пацiентiв сидiли, чи то вглядаючись у вiкно, чи не зводячи очей зi схрещених рук, або просто уп’явшись поглядом у стiну. Не скидалося, щоб вони з Катриною когось зацiкавили.

Харрi розповiв про те, що трапилось, вiдколи вони востанне бачились. Що Ракель та Олег поiхали за кордон невiдькуди. Про Гонконг. Що батько нездужае. Про справу, якою займаеться.

Вона засмiялася, коли вiн застерiг, щоб вона нiкому про це не розповiдала.

– Що таке? – спитав Харрi.

– Правду кажучи, мене тут прагнуть здихатися, вважаючи, що я здорова й лише займаю чуже мiсце. Але менi подобаеться це мiсце. Годують кепсько, але тут безпечно. У мене е телевiзор, i я можу приходити й iти, коли заманеться. Може, повернуся додому за мiсяць-два, хтозна.

– Хтозна?

– Авжеж. Божевiлля приходить i проходить.