Леопард

Усi пансiони й готелi в краiнах-членах Інтерполу зобов’язанi рееструвати мешканцiв-iноземцiв, але коли Кая зателефонувала секретаревi Норвезького посольства, щоб дiзнатися, за якою останньою адресою була зареестрована людина, яку вона шукае, секретар пояснив iй, що «Чункiнг меншн» – не готель, не пансiон i навiть не садиба, як могло здатися за англiйським словом у назвi. Насправдi це цiле збiговисько крамничок, вуличних кав’ярень, ресторацiй i, найiмовiрнiше, бiльше сотнi сертифiкованих i несертифiкованих третьосортних готелiв, якi можуть мати вiд двох до двадцяти номерiв.

Усе це розташовуеться у чотирьох величезних багатоповерхiвках. Номери, якi можна винайняти, теж цiлком рiзноманiтнi: вiд простих, чепурненьких i затишних до справжнiх пацючих нiр i зовсiм тiсних закапелкiв. А найголовнiше – у «Чункiнг меншн» людина мала змогу спати, жити, працювати, плодитися, навiть не покидаючи термiтника.

Проминувши Натан-роуд, жваву торговельну вулицю з крамничками вiдомих торговельних марок, полiрованими фасадами й великими вiтринами, Кая зауважила поворот на Чункiнг i попрямувала туди.

Вона занурилась у густий чад фаст-фудiв, стукiт молоточкiв вуличних шевцiв, галасливi мусульманськi молитви по радiо й стомленi погляди з крамничок секонд-хенду. Усмiхнулася спантеличеному пiшому туристовi з путiвником «Lonely Planet» у руках i посинiлими ногами, що стирчали з-пiд зовсiм недоречних камуфляжних шортiв.

Охоронець у формi, зиркнувши на папiрець, який простягла йому Кая, промовив «Лiфт G» й показав кудись у глиб коридору.

Черга до лiфта змiiлась довжелезна, Кая спромоглася потрапити в кабiнку лише з третього разу. Люди у лiфтi стояли, тiсно притиснувшись одне до одного, а кабiна скидалася на скрипучу залiзну труну, отож Каi мимохiть згадалися цигани, якi хоронять своiх покiйникiв у вертикальному положеннi.

Нiчлiжка належала мусульманиновi з чалмою на головi, який, схопившись, охоче показав iй комiрку, де якимось незбагненним чином на стiнi пiд лiжком умiщався ще й телевiзор, а в узголiв’i – схлипував кондицiонер.

Запал хазяiна випарувався, щойно Кая, обiрвавши його рекламну скоромовку, показала свiтлину, де було зображено чоловiка й написане його iм’я так, як значилося у паспортi. Спитала, де б вiн мiг зараз перебувати.

Забачивши реакцiю хазяiна, жiнка поспiхом додала, що вона – дружина того чоловiка. Секретар у посольствi застерiг Каю, що розмахувати будь-яким офiцiйним посвiдченням у подiбних закладах було б «контрпродуктивно».