Леопард

– Чи не бажаеш пiдвезти мене з Софiесгате до батькiвськоi оселi?

– Нi, не бажаю, але все-таки вiдвезу. Зараз лишень виконаю одне замовлення. – Ейстейн розреготався й закашлявся. – Харрi Хо. Хай йому грець… Дзенькну, коли приiду.

Харрi поклав слухавку, пiшов у спальню, у свiтлi вуличного лiхтаря, що свiтив у вiкно, склав речi у дорожню сумку, забрав кiлька дискiв з вiтальнi, пiдсвiчуючи собi мобiльним. Блок сигарет, наручники, службова зброя.

Потiм знову сiв у крiсло й, користуючись темрявою, став повторювати вправи з револьвером.

Завiв будильник на наручному годинниковi, повернув барабан на своему «Смiт-Вессонi», розрядив i знову зарядив його. Чотири патрони вийняв, чотири встромив знову без поспiху – пальцi вправнi. Знову прокрутив барабан, щоб останнiй патрон став першим. Стоп. Дев’ять шiстдесят шiсть. Майже на три секунди довше за його особистий рекорд. Вiн вiдкрив барабан. Похибка. Перша камера, яка була готова до пострiлу, виявилася однiею з двох порожнiх. Отже, його вбито. Вiн повторив вправу. Дев’ять п’ятдесят. І знов убито. Коли Ейстейн зателефонував через двадцять хвилин, вiн уже мiг упоратися за вiсiм секунд i шiсть разiв був убитий.

– Іду, – мовив Харрi.

Вiн вийшов на кухню. Глянув на дверцята пiд мийкою. Завагався. Потому схопив свiтлини Ракель та Олега й засунув у внутрiшню кишеню.

– Гонконг? – пирхнувши, перепитав Ейстейн Ейкелан. Вiн повернув свое грубе пропите обличчя, прикрашене чималим носом i смутними обвислими вусами, до Харрi, що сидiв на пасажирському сидiннi.

– Якого дiдька тебе туди понесло?

– Та ти ж мене знаеш, – сказав Харрi, коли Ейстейн зупинився на червоне свiтло бiля готелю «Редiссон-САС».

– Дiдька лисого я тебе знаю, – вiдповiв Ейстейн, роблячи крутня з цигарки. – Чого б це я мав тебе знати?

– Але ж ми зростали разом, чи ти забув?

– То й що? Ти вже тодi був потайний, Харрi.

Заднi дверцята розчинилися, й на задне сидiння гепнувся чоловiк у пальтi.

– Аероекспрес. Б’юпортен. Хутко.

– Зайнято, – сказав Ейстейн не обертаючись.

– Маячня. Вогник на дашку горить.

– Гонконг – це супер. А чому ти, власне, повернувся? – Даруйте, – нетерпеливився чоловiк на задньому сидiннi.

Ейстейн встромив цигарку до рота й запалив.

– Телефонував Валянок. Запрошуе на вечiрку сьогоднi увечерi. Лише друзi.

– Валянок не мае друзiв, – заперечив Харрi.

– Отож я так i спитав: «Хто твоi друзi?» – «Ти, – вiдповiв вiн i додав: – А в тебе?» – «Ти», – одказав я. Отже, нас двое.