Леопард

– Трясця! – Ейстейн знову натиснув на газ. – Добрячий вiн чолов’яга.

– Дякую. Я подумав, ти маеш знати.

– Авжеж. Скажу своiм старим.

– Приiхали, – мовив Ейстейн, коли вони припаркувалися бiля гаража коло жовтого дерев’яного особнячка в Уппсалi.

– Еге, – вiдповiв Харрi.

Ейстейн затягнувся так рiзко, що здавалось, цигарка от-от спалахне, – глибоко, до самiсiньких легенiв, i випустив дим iз довгим булькотливим хрипом. Потiм, схиливши голову на плече, струсив попiл у попiльничку. У Харрi солодко шпигнуло в серцi.

Скiльки разiв вiн уже бачив Ейстейна саме за цим заняттям, бачив, як вiн вiдхиляеться убiк, наче цигарка така важка, що вiн просто втратить рiвновагу. Схилена набiк голова. Попiл сиплеться на долiвку у шкiльнiй курилцi, в порожню пляшку з-пiд пива на вечiрцi, куди вони заявилися без запрошення, на холодну сиру бетонову долiвку в штольнi.

– Життя страшенно несправедливе, – мовив Ейстейн. – Твiй батько не пив, ходив на прогулянку щонедiлi й працював учителем. А мiй батечко чаркував, працював на фабрицi «Кадок», де всi нажили собi астму й якийсь дивний висип, i не рухався анi на мiлiметр, щойно дiставався дивана.

І здоровий, як вiл.

Харрi пам’ятав фабрику «Кадок». Чи то «Кодак», якщо читати назву у зворотному напрямку. Хазяiн, котрий походив iз Сюнмьоре, прочитав, що власник назвав свою фабрику фотоапаратiв «Кодак» тому, що цю назву легко вимовити й запам’ятати будь-якою мовою свiту. Але «Кадок» закрили й забули про неi багато рокiв тому.

– Усе минае, – мовив Харрi.

Ейстейн кивнув, нiби стежив за напрямком його думок.

– Зателефонуй, якщо матимеш потребу, Харрi.

– Гаразд.

Харрi дочекався, поки затихне скрегiт колiс по гравiевiй дорiжцi, потiм вiдчинив дверi i зайшов. Увiмкнувши свiтло, постояв, поки дверi за ним не зачинилися. Запах, тиша, свiтло, що впало на гардеробну, – все промовляло до нього, нiби вiн занурився у басейн зi споминами. Вони огорнули його, зiгрiли так, що перехопило подих. Вiн стягнув з себе плащ i роззувся.

А потiм почав обходити кiмнати. З однiеi в iншу. З року в рiк. Вiд батька з матiр’ю до Сестреняти й врештi до власноi персони. Його хлоп’яча кiмната. Плакат з «The Clash», саме той, на якому вони ось-ось розтрощать гiтару об землю. Вiн лiг на постiль, вдихнув запах матраца. Й заплакав.

Роздiл 21

Бiлоснiжка

Була за двi хвилини восьма. Мiкаель Бельман iшов угору вулицею Карл-Юханс-гате, однiею з найскромнiших головних вулиць мiста.