Леопард

Нiби намагаючись утекти вiд полiцейського чи принаймнi сховатись якнайдалi вiд тих, хто мiг iх почути. Тiльки коли вони зникли за зачиненими дверима офiсу Ульсена в секретарiатi фракцii, вiн видихнув полегшено. – Звiсно, було всяке. Ви одружений, Бельмане?

Мiкаель Бельман кивнув.

– Тодi ви напевно розумiете, що я маю на увазi.

– Вона вас зраджувала?

– Нi. Менi видаеться, це я цiлком упевнено можу виключити.

«Бо вона була така товста?» – так i кортiло спитати Бельману, але вiн не став, бо отримав те, чого прагнув.

– А ви, Ульсене, ви ii зраджували?

Та сама реакцiя. На додачу – червонi плями на чолi пiд глибокими залисинами. Затим коротка й непохитна вiдповiдь:

– Нi, правда, нi.

Бельман схилив голову набiк. Вiн не пiдозрював Расмуса Ульсена. Але чому ж вiн мучить людину такими запитаннями? Вiдповiдь така ж проста, як i неприемна. Бо йому бiльше нiкого було пiдозрювати. У КРИПОСу немае iнших зачiпок. Вiн просто вихлюпнув на цього безпорадного чоловiка свое безсилля.

– А ви, комiсаре?

– Що я? – спитав Бельман, стримавши позiх.

– Чи зраджуете дружину?

– Моя дружина надто принадна жiнка, – усмiхнувся Бельман. – Крiм того, маемо двiйко дiтей. Ви з дружиною дiток не мали, а через це часом кортить… побавитися. За моiми джерелами, нещодавно у вас iз дружиною були проблеми.

– А джерело, певно, сусiдка? Марiт часом теревенила з нею, було й таке. Кiлька мiсяцiв тому дружина трохи приревнувала мене. На профспiлкових курсах я завербував у партiю одну молодесеньку панянку.

Голос Расмуса Ульсена раптом стих. Бельман зауважив, що його очi затуманилися.

– Нiчого не було. Але Марiт на кiлька днiв поiхала в гори, щоб оговтатись. А потiм усе знову налагодилось.

У Бельмана задзеленчав мобiльний. Вiн добув його з кишенi, глянув на екран i вiдповiв коротко «так». Вiдчув, як закалатало серце й заклекотала лють, поки вiн вислуховував голос у слухавцi.

– Мотузка? – перепитав вiн.

Вiн поклав телефон до кишенi пальта.

– Маю бiгти, Ульсене. Дякую, що знайшли час.

Дорогою до виходу Бельман на мить зупинився, змiряв поглядом контору колишнього нiмецького рейхскомiсара, а потiм закрокував далi.

Перша ночi. Харрi, сидячи у вiтальнi, слухав, як Марта Вайнрайт спiвае про «…far away» i «whatever remains is yet to be found»[44 - К2 – гора в Пакистанi, 8611 метрiв над рiвнем моря.