Привид

Звiсно, вiн не накачав себе так, що мiг не пройти контроль тверезостi, але все одно «прийняв на груди» достатньо, щоби його лякала одна лише думка про те, що йому доведеться пiд час польоту боротися зi сном цiлих одинадцять годин.

– Ой, ти лише поглянь! – раптом вигукнула стюардеса тим iдiотським зачудованим тоном, яким розмовляють жiнки, коли хочуть сказати щось абсолютно, незбагненно i дивовижно миле.

І вiн поглянув. Воно наближалося до них. То був маленький свiтло-рудуватий довговухий пес iз сумними очима.

Вiн з ентузiазмом вимахував хвостиком. Спрингер-спанiель. Його вела русява жiнка з великими висячими сережками, лагiдними карими очима та однаковою для всiх трохи винуватою слабкою посмiшкою.

– Який вiн милий, правда? – засюсюкала стюардеса.

– Еге ж, – машинально вiдповiв Торд, i в ротi у нього несподiвано пересохло.

Пес встромив свiй писок у пах якогось пiлота, що йшов попереду них, i почимчикував собi далi. Пiлот обернувся, здивовано пiдняв брову i скривив рота, невдало намагаючись зобразити веселу хлопчачу посмiшку.

Але Торду було не до веселощiв. Його думки зосередилися на власнiй проблемi.

На песиковi була жовта жилетка. Така сама, як i у жiнки з висячими сережками. А на жилетцi було написано «Митна служба». Спанiель наближався i був уже за якихось п’ять метрiв вiд них.

Проблеми не мало бути. Їi не могло бути, бо наркотики були запакованi в презервативи, а потiм обгорнутi подвiйним шаром пакетiв для заморозки.

Крiзь такий захист жодна молекула запаху не зможе пробитися. Тож посмiхайся. Розслабся й посмiхайся. Не надто слабо, але не надто й сильно. Торд повернув голову в бiк стюардеси так, немов ii щебетання вимагало вiд нього глибокоi зосередженостi думки.

– Перепрошую.

Вони вже пройшли повз собаку, i Торд, не зупиняючись, рушив собi далi.

– Перепрошую! – Цього разу голос прозвучав суворiше й рiзкiше.

Торд продовжував iти, не обертаючись. До дверей екiпажного центру залишалося менше десяти метрiв.

А за ними – безпека. Десять крокiв. І вiн у безпецi.

– Перепрошую, пане!

Сiм крокiв.

– Гадаю, вона до тебе звертаеться, Торде.

– Що таке? – зупинився Торд. Змушений був зупинитися. І озирнутися зi здивуванням, котре, як вiн сподiвався, мало виглядати цiлком щирим. До них iшла жiнка в жовтому жилетi.

– Собака звернув на вас увагу.

– Та невже? – удавано здивувався Торд, поглянувши вниз на собаку.