Привид

– Був собi такий заможний хiрург на iм’я Бiраев. У вiсiмдесятих роках минулого столiття вiн розжився справжнiм костюмом астронавта з «Аполло-11». Заплатив за нього на чорному ринку два мiльйони долярiв. Кожного, хто намагався надурити Бiраева або не вiддати йому борг, запихали в той костюм. Коли ж лили воду, то обличчя нещасного знiмали на плiвку. А потiм цей фiльм розсилали iншим боржникам.

Харрi дмухнув цигарковим димом у стелю.

Беата скоса поглянула на нього i повiльно похитала головою.

– А чим ти займався в Гонконгу, Харрi?

– Ти вже питала про це по телефону!

– Але ти не вiдповiв.

– Та отож. Хаген сказав, що може дати менi iншу справу замiсть цiеi. Щось натякнув про одного таемного агента, якого вбили.

– Так, – сказала Беата. І полегшено зiтхнула: нарештi вони з’iхали з теми Олега та Густо.

– А що то конкретно за справа?

– Йдеться про молодого таемного агента вiддiлу боротьби з наркотиками. Його викинуло на берег там, де Оперний театр спускаеться до води. Туристи, дiти i таке iнше.

– Застрелили?

– Втопили.

– А як ви дiзналися, що то було вбивство?

– Вiн не мав зовнiшнiх ушкоджень; усе виглядало так, що вiн мiг випадково упасти в море, тим паче, що той хлопець якраз вiдповiдав за район довкола Оперного театру. Але потiм Бйорн Гольм перевiрив його легенi. І виявив там прiсну воду. А вода у фiордi Осло – солона, як вiдомо. Схоже, що хтось викинув його в море, щоби подумали, наче вiн там утопився.

– Ясно, – сказав Харрi.

Беата посмiхнулася.

– Доречне зауваження, Харрi. Але Бйорн про це також подумав i порiвняв бактерiальну флору, вмiст мiкроорганiзмiв i таке iнше. Виявилося, що вода в легенях була надто чистою у порiвняннi з водою з Акерсельви. Вона пройшла крiзь очиснi фiльтри. На мою думку, його втопили у ваннi. Або в резервуарi пiд водоочисними спорудами. Або ж…

Харрi кинув недопалок цигарки поперед себе на стежину.

– Або в пластиковому мiшку.

– Так.

– Цей чоловiк з Дубая. Що ти сама про нього знаеш?

– Я ж тобi щойно сказала, Харрi.

– Ти менi нiчого не сказала.

– Та отож.

Вони зупинилися бiля мосту Анкер, i Харрi поглянув на свого годинника.

– Кудись iдеш? – спитала Беата.

– Та нi, – вiдповiв Харрi. – Просто дав тобi привiд сказати, що ти мусиш iти i при цьому не почуватися винуватою, що ти мене покидаеш.