Привид

Вдома вiн сказав, що його спина виявилася на два сантиметри довшою, нiж треба було, i що «Старфайтери» та F-16 вiдбраковували всiх, окрiм карликiв. Але правда полягала в тому, що вiн просто не пройшов вiдбiр, отримавши на екзаменах вельми посереднi результати. З тих часiв Шульц спромiгся зберегти лише свое тiло – то було едине, що не захирiло i не розсипалося на друзки. Як, скажiмо, його шлюб. Його сiм’я. Друзi. Як же це сталося? Де ж вiн був, коли все це сталося? Здогадно, в готельному номерi в Кейптаунi чи в Альтi, з кокаiном у носi, щоби компенсувати вбивчий вплив на потенцiю того спиртного, що вiн випив у барi, i з прутнем не настiльки твердим – «як у вовка на морозi», – щоби компенсувати все, ким вiн не став i вже нiколи не стане.

Погляд Торда Шульца впав на чоловiка, який наближався до нього проходом помiж рядами крiсел. Навiть з пригнутою головою вiн вивищувався над рештою пасажирiв. Був цей чоловiк стрункий та широкоплечий, як i вiн. Але молодший. На його головi щiткою iжачилося коротко пiдстрижене свiтле волосся.

Начебто норвежець, але схожий не на туриста, що повертаеться додому, а на спiввiтчизника зi збляклим, майже сiрим загаром, типовим для бiлих людей, що багато часу провели в Пiвденно-Схiднiй Азii. Брунатний лляний костюм, явно зшитий на замовлення, справляв враження солiдностi й серйозностi. Може, бiзнесмен, що подорожуе економiчним класом через кепськi справи своеi фiрми. Але не через костюм i не через високий зрiст погляд Торда Шульца зупинився на цьому чоловiковi. Його увагу привернув шрам. Вiн тягнувся вiд лiвого куточка рота i майже сягав вуха – наче схожий на посмiшку серп. Гротескний i напрочуд виразний.

– Бачу!

Торд Шульц злегка отетерiв, але не встиг вiдповiсти, як незнайомець уже вийшов з лiтака. Його голос був грубий та хрипкий, що у поеднаннi з налитими кров’ю очима свiдчило про те, що чоловiк щойно прокинувся.

Лiтак спорожнiв. На смузi вже стояв мiкроавтобус з персоналом прибиральникiв, а екiпаж невеличкою купкою поволi йшов вiдпочивати.

Торд Шульц помiтив, що першим з мiкроавтобуса вигулькнув невеличкий опецькуватий росiянин i прудко гайнув трапом, поблискуючи своею жовтою флуоресцентною курткою з логотипом авiакомпанii «Солокс».

«Бачу».

Це слово крутилося у капiтана в головi, коли вiн крокував коридором до екiпажного центру.

– А свою подорожню сумку ви не взяли? – спиталася одна зi стюардес, показуючи на валiзу Торда, яку вiн котив на колiщатах.