Привид

На чоловiка чи органiзацiю, яка змушувала кожного мовчати як риба. Якраз звiдси Харрi i мае розпочати свое слiдство.

Ракель почала плакати i зарилася обличчям йому в шию та волосся. Їi сльози зiгрiли Харрi шкiру; вони потекли пiд сорочку, на груди i проникли в серце.

Темрява впала швидко.

Сергiй лежав на своему лiжку, витрiщившись у стелю.

Одна за одною спливали секунди.

Найважче i найдовше – це чекати. І вiн навiть не знав достеменно, трапиться це чи не трапиться. Чи стане необхiдне неминучим. Вiн погано спав.

Бачив поганi сни. Вiн мав знати. І вiн певний час тому зателефонував Андрiю i спитав, чи можна поговорити з дядьком. Але Андрiй вiдповiв, що отамана наразi немае. І все.

Отак завжди бувало з дядьком. А бiльшу частину свого життя Сергiй навiть не пiдозрював про його iснування. Тiльки пiсля того, як вiн (а вiрнiше, його представник-вiрменин) з’явився i навiв порядок, Сергiй почав наводити довiдки. І вiн з великим подивом дiзнався, як мало в його сiм’i знали про цього родича. Сергiй встановив, що дядько прибув звiдкись iз заходу i через шлюб став членом iхньоi родини в 1950-х роках.

Дехто казав, що вiн – литовець, iз родини куркулiв, селян-землевласникiв, яких Сталiн активно виселяв, i саме тому родина дядька опинилася в Сибiру. Іншi стверджували, що вiн був членом невеличкоi громади «Свiдкiв Іегови», яких депортували з Молдавii до Сибiру 1951 року. Старенька тiтка казала, що хоча дядько й був начитаним, чемним i мав талант до iноземних мов, вiн швидко призвичаiвся до iхнього простого стилю життя i прийняв як своi старовиннi традицii сибiрських урок. Напевне, саме ця його здатнiсть призвичаюватися у поеднаннi з неабиякою дiловою хваткою швидко змусила решту урок визнати його своiм ватажком. Невдовзi вiн уже керував однiею з найприбутковiших контрабандистських мереж у всьому Пiвденному Сибiру. У вiсiмдесятих роках двадцятого столiття його бiзнес настiльки розрiсся, що представники влади навiть за хабар уже не могли заплющувати на нього очi. Коли мiлiцiя вчинила напад (а це було в часи, коли Радянський Союз уже трiщав по швах), то це, за словами одного сусiда, який пам’ятав дядька, був удар настiльки потужний i кривавий, що скорiше нагадував блiцкриг, а не дii правоохоронцiв. Спочатку з’явилися повiдомлення про те, що дядька вбили. Розповiдали, що його буцiмто встрелили в спину, i мiлiцiонери, побоюючись помсти, таемно скинули його труп у рiку Лена. Один з офiцерiв заволодiв його викидним ножем i безперестанку цим вихвалявся.