Привид

Коли його привезли сюди два роки тому, його дядько дав йому зрозумiти, що вiн мусить вивчити норвезьку, i при цьому заспокоiв його, додавши, що, може, йому передався у спадок його власний талант швидко засвоювати мови.

– Бергенський рейс вiзьму на себе я, – вiдповiв Дженi, – а ти почекаеш на борт iз Трондхейма.

– Нi, Бергеном займуся я, – заперечив Сергiй, – а Трондхейм вiзьме на себе Нiк.

Дженi здивовано зиркнув на нього.

– Як хочеш. Дивись, не перетрудись, Сергiю. Бо вiд роботи конi дохнуть.

Сергiй пiдiйшов до крiсла пiд стiною й обережно прихилився плечима до спинки.

Шкiра на плечах i досi болiла в тих мiсцях, де приклав свою руку норвезький татуювальник. Вiн працював по рисунках, якi Сергiю надiслав Імре, татуювальник з в’язницi у Нижньому Тагiлi, i роботи над ними залишалося iще досить багато. Сергiю пригадалися татуювання в Андрiя та Петра, двох помiчникiв його дядька. Блiдо-синi штрихи на шкiрi цих двох алтайських козакiв оповiдали iхнi драматичнi життевi iсторii та величнi подвиги. Та Сергiю теж було чим похвалитися: вбивство. То було таке собi незначне вбивство, але воно вже було зафiксоване у виглядi янгола. Можливо, додасться iще одне вбивство, цього разу – значуще. Велике вбивство. Коли необхiдне стане неминучим, сказав його дядько, попередивши, що вiн мае бути напоготовi психологiчно i продовжувати вправлятися з ножем. Мав приiхати один чоловiк, пояснив дядько. Іще остаточно неясно, але така можливiсть iснуе.

Можливiсть.

Сергiй Іванов поглянув на своi руки.

Вони й досi були в латексних рукавичках. Звiсно, то був звичайнiсiнький збiг обставин, що iхне штатне робоче вбрання автоматично гарантувало, що вiн не залишатиме вiдбиткiв пальцiв на пакунках з товаром у тому разi, якщо одного дня справи пiдуть кепсько. Не було навiть найменшого натяку на тремтiння рук. Бо iм уже доводилося здiйснювати цю процедуру так багато разiв, що Іванов мав час вiд часу нагадувати собi про потенцiйну небезпеку, аби бути насторожi. Вiн сподiвався, що його руки залишаться так само спокiйними, коли настане неминуче i йому доведеться зробити те, що треба. Коли йому доведеться зробити ще одне татуювання, зразок якого вiн уже замовив. Іванов знову уявив собi сцену: ось вiн у себе вдома у вiтальнi розстiбае перед братами-урками свою сорочку i демонструе iм новi татуювання. Якi не потребуватимуть слiв та тлумачень. Тому вiн не скаже нiчого. Лише побачить по iхнiх очах: вiн уже не маленький Сергiйко.