Привид

Вже кiлька тижнiв вiн ночами молився, щоби той чоловiк приiхав. Щоби необхiдне стало неминучим.

Динамiк радiотелефону хрипко передав команду почистити й прибрати салон лiтака, який щойно прибув з Бергена.

Сергiй пiдвiвся. Позiхнув.

Цього разу процедура в пiлотськiй кабiнi була iще простiшою: вiдкрити пилосос i викласти його вмiст у подорожню торбу другого пiлота.

Коли вони виходили, то зустрiли екiпаж, який повертався до лiтака. Сергiй Іванов уникнув погляду другого пiлота. Вiн опустив очi i помiтив, що той мав таку саму валiзу на колiщатах, що й Шульц, – червону, фiрми «Samsonite».

Без невеличкоi подорожньоi торби, яка зазвичай пристiбалася до верхньоi частини валiзи. Вони не знали один про одного анiчогiсiнько – анi про мотиви, анi про походження, анi про рiдню. Все, що пов’язувало Сергiя, Шульца та молодого другого пiлота, – це iхнi незареестрованi мобiльнi телефони, придбанi в Таiландi, щоби мати змогу послати ними повiдомлення у разi, якщо в розкладi руху лiтакiв з’являться змiни. Сергiй сумнiвався, що Шульц та другий пiлот знали один одного. Андрiй всю iнформацiю суворо обмежив до рiвня «знати лише те, що необхiдно». І через це Сергiй навiть гадки не мав, що станеться далi з тими пакунками. Втiм, вiн здогадувався. Бо коли другий пiлот внутрiшнього рейсу Осло – Берген сходив з «корабля на берег», вiн не зазнавав анi митноi перевiрки, анi перевiрки з боку служби безпеки. Другий пiлот брав подорожню торбу до готелю в Бергенi, де зупинявся екiпаж. Тихенький стук у дверi опiвночi – i чотири кiло героiну переходили з рук в руки. Хоча новий наркотик вiолiн i збив цiни на героiн, вулична цiна чвертi грама складала щонайменше 250 крон. Тисячу крон за грам. А якщо цей наркотик розбавити (а вiн уже був розбавлений) ще раз, то загалом це становитиме аж вiсiм мiльйонiв крон. Вiн умiв рахувати. І достатньо добре для того, щоби розумiти: йому недоплачують. Але вiн знав також, що коли виконае «необхiдне, що стало неминучим», то заслужить на жирнiший шмат. І через два-три роки таких заробiткiв зможе купити собi будинок у Тагiлi, знайти гарну сибiрську дiвчину i навiть забрати до себе батькiв, коли тi постарiють.

Сергiй Іванов вiдчув, як у нього межи плечей засвербiло татуювання.

Наче сама шкiра прагнула якнайшвидше отримати новий рисунок.

3

Чоловiк у лляному костюмi зiйшов з аеропортового експреса на Центральному вокзалi Осло.