Син

Марта вистромила голову з вiконця:

– Пере, нам треба поговорити…

Вiн зiтхнув:

– Я знаю. Вiльних мiсць немае, i…

– Сьогоднi телефонували з Центру на Спурвейсгата, щоб повiдомити, що вони пiсля пожежi не зможуть вiдкритися ще впродовж щонайменше двох мiсяцiв. Понад сорок наших власних пожильцiв наразi туляться у спiльних кiмнатах. Так довго тривати не може. Вони крадуть один в одного, а тодi зчиняють колотнечу. Рано чи пiзно хтось постраждае – це лише питання часу.

– Все гаразд: я вже недовго тут затримаюсь.

Марта схилила голову набiк i запитально подивилася на нього.

– Чому вона не пускае тебе ночувати вдома? Скiльки рокiв ви були одруженi? Сорок?

– Тридцять вiсiм. Будинок належить iй, i… все це складно.

Пер утомлено посмiхнувся.

Вiн залишив ii i рушив коридором. З-поза дверей двох кiмнат бухала гучна музика. Амфетамiни. Був понедiлок, i вiддiл матерiальноi допомоги вiдкрився пiсля вихiдних, тож бiда назрiвала повсюдно. Вiн вiдiмкнув дверi. Крихiтний обшарпаний номер з односпальним лiжком i шафою коштуе 6000 крон на мiсяць.

За межами Осло за такi грошi можна орендувати пристойну квартиру.

Пер сiв на лiжко i втупився у брудне вiкно. За вiкном приглушено гугонiв сонний вуличний транспорт. Сонце свiтило крiзь убогi фiранки. На пiдвiконнi боролась за свое життя муха. Недовго iй метушитись. Це було життя. Не смерть, а життя. Смерть була нiчим. Скiльки рокiв минуло, вiдколи вiн прийшов до висновку, що все, крiм смертi, все, що вiн проповiдував, було вигадане людьми на захист проти страху смертi.

Вiн був певен: нiщо з того, у що вiн звик вiрити, взагалi нiчого не важило. Все, що ми, люди, буцiмто знаемо, – нiщо в порiвняннi з тим, у що ми маемо вiрити, щоб приглушити страх i бiль. Потiм вiн пройшов повне коло. Вiн повернув собi вiру в милосердного Бога i в життя пiсля смертi. Вiн вiрив у це нинi бiльше, нiж будь-коли. Вiн витяг з-пiд газети блокнот i почав писати.

Перовi Волану не потрiбно багато писати. Кiлька пропозицiй на одному аркушi паперу, от i все.

Вiн закреслив свое iм’я на конвертi, в якому мiстився лист вiд адвоката Алми з коротким повiдомленням про те, на яку частку спiльного майна подружжя мiг, на його думку, претендувати Пер. Частка ця була вкрай незначна.

Капелан подивився в дзеркало, поправив пасторський комiрець, одягнув довге пальто i вийшов.

Марти у вiконцi адмiнiстратора не було. Інер взяла конверт i пообiцяла вiдправити його.

Сонце вже хилилось до обрiю; день вiдступав.