Син

– Але… коли вже ми iх упiймали, то можемо й пострiляти iх? Хiба нi?

Симон розреготався.

– Нi. Згодом суддя вирiшуе, на який термiн вкинути iх до в’язницi.

– А я думав, дядьку Симоне, ти сам вирiшуеш.

Симон ясно бачив розчарування в очах хлопця.

– Дозволь, Матсе, я тобi де в чому зiзнаюсь. Я радий, що не мушу цього вирiшувати. Я радий, що мое завдання полягае тiльки в тому, щоб ловити злочинцiв. Адже ця частина роботи найцiкавiша.

Матс примружив одне око, i кашкет з’iхав йому на потилицю.

– Дядьку Симоне…

– Що?

– А чому у вас iз тiткою немае дiтей?

Ставши у Матса за спиною, Симон поклав руки хлопчиковi на плечi й усмiхнувся йому в дзеркалi.

– А навiщо нам дiти, коли у нас е ти? Адже так?

Матс зо двi секунди задумливо дивився на дядька. Тодi обличчя його просяяло.

– Так!

Симон устромив руку в кишеню, щоб вiдповiсти на мобiльний, що почав голосно дзижчати.

Дзвонив колега. Симон слухав.

– Де, коло рiчки Акер? – перепитав вiн.

– За Кубою [2 - Рiчка Акер протiкае повз згадувану площу Александра К’елланда i через парк Куба неподалiк, яким простував востанне Пер Волан.

], неподалiк художнього училища. Там, де пiшохiдний мiст…

– Я вже знаю, де це. Буду там за тридцять хвилин.

Вiн взув i зашнурував черевики, надiв куртку.

– Ельзе! – гукнув дружину.

– Ну? – показалось ii обличчя нагорi.

Його знову вразила ii врода. Довге волосся рудавим потоком облямовувало мiнiатюрне личко. Веснянки на носику i навколо нього.

І йому спало на думку, що цi веснянки напевно ще милуватимуть чиесь око, коли вiн уже не зможе ними милуватись. І одразу ця думка потягла за собою наступну, яку вiн негайно вiдiгнав: а хто подбае тодi про неi? Вiн знав, що вона навряд чи може бачити його з вiдстанi, на якiй вона стояла, що вона тiльки вдае, нiбито бачить. Вiн вiдкашлявся.

– Менi треба iхати, люба. Ти зателефонуеш менi, коли знатимеш, що сказав лiкар?

– Так. Обережно за кермом.

Двое чоловiкiв середнього вiку йшли через парк, вiдомий як Куба.

Бiльшiсть людей вважають, що його назва якось пов’язана з Кубою, можливо, через те, що тут часто проводилися полiтичнi заходи, i весь Грюнерльокка ранiше сприймався як робiтнича околиця. Тiльки мiсцевi, хто мешкав тут з давнiх-давен, могли знати про величезний газозбирач, який стояв тут колись i який мав кубiчну форму. Чоловiки перетнули пiшохiдний мiст, що вiв до староi фабрики, нинi переобладнаноi на художне училище.