Син

Меблi в заднiй частинi його вантажiвки були буквально напханi героiном. Суддя нагадав присяжним як про велику кiлькiсть наркотику, так i про те, що це не перший злочин Йоганнеса. Сталося це десять рокiв тому. А в Статенi вiн перебував останнi чотири роки, вiдколи в’язниця вiдкрилась. Вiн бачив, як приходили i виходили новi в’язнi, бачив, як приходили i йшли тюремнi наглядачi; вiн ставився до всiх з повагою, на яку вони заслуговували, i, своею чергою, отримував повагу, на яку сам заслуговував. Тобто вiн мав право на безперечну повагу, як старожил.

Сидiлець, який бiльше не е загрозою. Адже нiхто не знав його таемницi. Нiхто не знав про його зраду. Про причину, з якоi вiн накликав на себе це покарання. І вiн полишив усяку надiю, нарештi, отримати те едине, що важило. Поцiлунок, обiцяний йому забутою жiнкою. Чисту совiсть, обiцяну йому мертвим нинi полiцейським агентом. Аж доки його перевели в крило А, де вiн зустрiв хлопця, який, за чутками, умiв зцiлювати. Йоганнес був вражений, коли почув його прiзвище, але вiн нiчого не сказав. Вiн i далi драiв пiдлогу, тримаючись тихше води i нижче трави, посмiхаючись, виконуючи i отримуючи навзаем дрiбнi послуги, що роблять стерпним життя в такому мiсцi. Минали днi, тижнi, мiсяцi i роки, складаючись у життя, якому судилося скоро закiнчитись. Рак. Рак легенiв. Маленька клiтина, сказав лiкар. Агресивний рiзновид, найгiрший з усiх, якщо не дiагностувати його вчасно.

Його не дiагностували вчасно.

Нiхто нiчого не здатен удiяти. Принаймнi не Соннi.

Вiн навiть наближено не здогадався, де Йоганнесовi болить, коли той запитав: хлопець зробив припущення щодо паху. А плече вiдпустило, правду кажучи, само по собi, а не вiд цiлющих рук Соннi, якi мали температуру аж нiяк не вищу, нiж звичайна 37 °C, i навiть фактично були прохолоднiшi. Але вiн був, поза сумнiвом, славний хлопець, i Йоганнес не мав жодного бажання розчаровувати його, якщо той думав, начебто його руки зцiлюють.

Таким чином, Йоганнес тримав у таемницi i свою хворобу, i свою зраду.

Але вiн знав, що час його спливае. Що вiн не може забрати цю таемницю з собою в могилу. В жодному разi, якщо хоче спочити в мирi, а не постати в жаху, на зразок зомбi, пожертий червою, у пастцi, приречений на вiчнi муки. Вiн не мав твердих релiгiйних переконань щодо того, хто буде засуджений на вiчне страждання або за що, але ж вiн накоiв стiльки неправедного у своему життi!..

– Стiльки неправедного накоiв… – бубонiв Йоганнес Холден собi пiд нiс.