Син

Потiм вiн поставив свою швабру пiд стiну, пiдiйшов до камери Соннi й постукав у дверi. Вiдповiдi не було. Вiн знову постукав.

Зачекав.

Тодi вiдчинив дверi.

Соннi сидiв, перетягнувши передплiччя нижче лiктя гумовим джгутом, кiнець якого притримував зубами. Вiн уже занiс шприц над розбухлою веною. Голка була нацiлена пiд рекомендованим для оптимального проколу кутом у тридцять градусiв.

Соннi спокiйно пiдвiв голову i всмiхнувся.

– Що?

– Вибач, я… Це може зачекати.

– Ти впевнений?

– Так, це… це не горить, – розсмiявся Йоганнес.

 – Це може зачекати якусь годинку.

– А чотири години зачекае?

– Чотири години – легко.

Старий побачив, як голка занурилась у вену. Хлопець натиснув на шприц. Тиша i морок, здавалося, заповнили кiмнату, як чорна вода. Йоганнес тихо вийшов i зачинив за собою дверi.

Роздiл 6

Симон сидiв, задерши ноги на стiл, з мобiльним коло вуха, i розгойдувався на стiльцi. Їхня славетна трiйця вдосконалила цей трюк до такоi мiри, що влаштовували спецiальнi змагання, у яких перемагав той, хто спромiгся балансувати найтривалiше.

– То цей американський лiкар – вiн що, не схотiв тобi сказати свiй висновок? – спитав вiн, притишуючи голос, почасти тому, що не бачив пiдстав утаемничувати решту членiв вiддiлу розслiдування вбивств у свое особисте життя, а почасти через те, що вони з дружиною завжди так розмовляли по телефону. М’яко, iнтимно. Так, мовби вони були у лiжку, тримаючи одне одного в обiймах.

– Вiн скаже, – вiдповiла Ельзе.

 – Але не зараз. Вiн мае спершу переглянути результати аналiзiв i тестiв. Завтра я вже знатиму бiльше.

– Гаразд. Як ти почуваешся?

– Добре.

– Як саме добре?

– Ти так не хвилюйся, коханий, – розсмiялась вона. – Побачимось за обiдом.

– Згода. А твоя сестра, вона?…

– Так, вона ще тут, зi мною, i вiдвезе мене додому. А ти не хвилюйся, i припиняймо шушукатись – ти на роботi!

Вiн закiнчив розмову неохоче. Знову пригадав свiй сон, у якому вiддав iй свiй зiр.

– Старший iнспекторе Хефасе?

Вiн подивився вгору.

І ще вище. Перед його столом стояла висока жiнка. Дуже висока. І худорлява. З-пiд спiднички стирчали тонкi, наче у лелеки, довжелезнi циби.

– Я Карi Адель. Менi сказали, що я допомагатиму тобi. Я намагалась тебе знайти на мiсцi злочину, але ти кудись зник.

Вона була до того ж ще й дуже молодою, скидалася бiльше на амбiцiйного банкiвського клерка, нiж на спiвробiтника полiцii. Симон вiдхилився на стiльцi ще далi назад.