Син

Он як!

Вiн кивнув одному зi старожилiв, що дибав повз них на тремтячих ногах, i дочекався стриманого кивка у вiдповiдь.

– Бачу тут знайомi обличчя. Однак Волан був тюремним священиком. Результатiв розтину ще немае, але ми не знайшли на його тiлi слiдiв вiд уколiв.

– Вiн замешкав тут не тому, що вживав наркотики. Вiн допомiг нам, коли ми мали проблеми з колишнiми правопорушниками, котрi оселились тут, у нас. Вони йому довiряли. Тому, коли вiн змушений був виiхати зi свого дому, ми запропонували йому тимчасове житло.

– Це нам вiдомо. Я питаю, чому тебе не дивуе, що вiн мертвий, коли ти знаеш напевно, що вiн не вживав наркотики? Його смерть могла статися внаслiдок нещасного випадку.

– А сталася…

Симон зиркнув на свою високу худорляву напарницю. Вона не наважувалась розтулити рота, аж доки вiн iй кивнув заохочувально.

– Ми не знайшли жодних ознак насильства, але зона навколо рiчки е сумнозвiсним осереддям кримiнальноi дiяльностi.

Марта звернула увагу на ii вимову: либонь, сувора мати виправляла доньчину мову за обiднiм столом; сказала дiвчинi, що вона нiколи не знайде собi гiдного чоловiка, якщо балакатиме, як продавщиця.

Старший iнспектор Хефас схилив голову набiк.

– Марто, що ти про це думаеш?

Вiн подобався iй. Вiн був схожий на небайдужу людину.

– Я думаю, вiн знав, що помре.

Інспектор пiдняв брову.

– Чому?

– Тому що вiн написав менi листа.

Марта обiйшла навколо столу в залi засiдань, розташованому навпроти приймальнi на першому поверсi. Їм удалося зберегти готичний стиль зали, i вона стала найкрасивiшим примiщенням у будiвлi.

Не те щоб якесь iнше примiщення в цiй будiвлi могло претендувати на суперництво… Марта налила чашку кави для старшого iнспектора, зайнятого вивченням листа, що Пер Волан залишив для неi на стiйцi реестрацii. Інспекторова напарниця сидiла на краечку стiльця поруч з ним i вiдправляла sms з мобiльного телефону. Вона ввiчливо вiдхилила запропонованi Мартою каву, чай i воду, наче пiдозрювала, що тут навiть вода з водогону забруднена небезпечними мiкробами. Хефас пiдштовхнув iй листа.

– Тут йдеться про те, що вiн залишае притулку все, чим володiе.

Його колега вiдправила текстове повiдомлення i кашлянула. Головний iнспектор обернувся до неi.

– Так, Адель?

– Нинi бiльше не можна казати «притулок». Це називаеться «соцiальний центр».

Хефас видавався щиро здивованим.

– Чому?

– Тому що у нас тут е соцiальнi працiвники та шпитальне вiддiлення, – пояснила Марта.