Син

Наскiльки вiн мiг судити, вона була принаймнi на п’ятнадцять сантиметрiв вища вiд нього. Однак мусила робити по два кроки проти одного Симонового. Вузька спiдниця. Це не шкодить. Але вiн припускав, що незабаром вона вбиратиме щось практичнiше. Вбивства розкривають у штанах.

– Ви знаете, що вам сюди не можна.

Марта розглядала пару непроханих гостей, заступивши iм шлях до вхiдних дверей Центру. Жiнку вона, здаеться, бачила ранiше. Людину з таким зростом i худорбою забути складно. Вiддiл боротьби з наркотиками? Жiнка мала свiтле, якесь неживе волосся i майже не накладала макiяжу на обличчя, знуджений вигляд якого робив ii схожою на розбещену доньку багатiя.

Чоловiк являв собою ii пряму протилежнiсть. Заледве метр сiмдесят на зрiст, вiком десь уже на шостому десятку. На обличчi зморшки. Включаючи лiнii смiху. Рiденьке сиве волосся над очима, в яких Марта прочитала «лагiдний», «дотепний» i «впертий». Вона читала в людях автоматично, за звичкою, що склалась, вiдколи вона проводила обов’язковi вступнi спiвбесiди з новими мешканцями Центру, з метою встановити, якоi поведiнки i яких проблем мае чекати вiд них персонал.

Інодi вона помилялась. Але нечасто.

– Нам немае потреби заходити всередину, – сказав чоловiк, який представився як старший iнспектор Хефас. – Ми з вiддiлу розслiдування вбивств. Йдеться про Пера Волана. Вiн мешкав тут i…

– Мешкав?!

– Так, вiн мертвий.

Марта охнула. Це була ii перша реакцiя на повiдомлення про смерть iще однiеi людини. Вона застановилася, чи не мае заспокоiти себе тим, що вона досi жива.

Здивування прийшло мимохiть. Подив вiд того, що вона не здивована. Адже Пер не був наркоманом, вiн не сидiв разом з рештою на лавi приречених. Чи вона знову помилялась? Або вона бачила це, знала про це пiдсвiдомо? Чи не тому за звичайним у таких випадках зiтханням вона так само звично подумала: та звiсно ж. Нi, тут було не це. Тут було щось iнше.

– Його тiло знайшли в Акерi.

Говорив чоловiк. У жiнки просто на лобi було написано «стажерка».

– Ясно, – кивнула Марта.

– Ти начебто не здивована?

– Нi. Нi, мабуть, не надто. Це завжди – шок, звiсна рiч, але…

– …але в нашiй роботi до цього завжди треба бути готовим, правильно? – Чоловiк показав на вiкна сусiдньоi будiвлi. – Я не знав, що «Трьонен» закрився.

– Там намiряються вiдкрити кондитерську високого класу, – сказала Марта, обiймаючи себе так, наче iй холодно. – Для мамусь – любительок кави-латте.

– То вони вже й сюди дiстались.