Син

Смiх сомалiйцiв проводжав Симона i Карi, доки вони пленталися стежкою в бiк мосту Грюнер.

– То ти не хочеш залишатися в Центрi Іла через те, що тобi здаеться, нiби там привиди? – перепитав Симон.

– Чувак, нiчого менi не здаеться. Я знаю, що вони там е. Нiхто не зможе заснути в кiмнатi, де вже хтось е: ти вiдчуваеш iхню присутнiсть, щойно туди заходиш. Я, траплялося, прокидаюсь серед ночi, нiкого явно поряд немае, а я при цьому вiдчуваю, як хтось дихае менi в обличчя. І це не тiльки в моiй кiмнатi коiться; ви будь-кого там запитайте – вам скажуть.

Їлберг iз сумом глянув на недопалок самокрутки, що так швидко скiнчилась.

– Тому ти вважаеш за лiпше спати просто неба? – поцiкавився Симон, пропонуючи йому свою бляшанку з жувальним тютюном.

– Нехай там примари чи не примари, а якщо по-чесному – я не витримую жити в замкненому просторi. Почуваюсь, наче у вовчiй ямi. А тутечки… – Їлберг показав на свое лiгво з газет i пошарпаний спальний мiшок поруч з ним. – Це ж таки популярна зона вiдпочинку.

Правильно я кажу?

Вiн показав на мiст у себе над головою.

– Дах, що нiколи не протiкатиме. Морський краевид. Жодних витрат, зручний доступ до громадського транспорту i туристичних пам’яток. Чого ще людинi бажати?

Вiн узяв три брикетики снусу iз Симоновоi бляшанки i запхав один собi пiд верхню губу, а два iнших у кишеню.

– Давно пастором пiдробляете? – запитала Карi.

Їлберг схилив голову набiк i подивився вгору на Симона.

– Пасторський комiр, що ти носиш, – пояснив Симон.

 – Ти, можливо, читав – газет у тебе не бракуе, – що неподалiк звiдси в рiчцi виловили труп капелана.

– Нiчого я про це не знаю.

Їлберг витяг два брикетики снусу з кишенi, поклав iх назад у бляшанку i вiддав ii Симону.

– Кримiналiстам знадобиться двадцять хвилин, Ларсе, щоб довести, що комiрець належав капелановi. А тобi знадобиться двадцять рокiв, щоб вiдбути термiн за його вбивство.

– Як це «вбивство»?! Там нi слова не було про…

– Отже, ти читав кримiнальну колонку? Вiн помер до того, як його кинули в рiчку.

Ми можемо визначити це за синцями на його шкiрi. Вiн ударився об камiння, коли падав, але синцi мають iнакший вигляд, якщо ти забився вже мертвим. Вловлюеш?

– Нi.

– Хочеш, аби я пояснив тобi на пальцях? Чи ти лiпше второпаеш, коли я розкажу тобi про справжню клаустрофобiю, з якою познайомишся в тюремнiй камерi?

– Але ж я не…

– Навiть у ролi пiдозрюваного тобi свiтить пробути пiд вартою кiлька тижнiв.