Син

Бо за Бога тут я, i я можу тобi гарантувати повiльну i болiсну смерть вiд раку. Я подбаю, щоб ти гибiв тут, у цiй камерi, тимчасом як тебе пожиратиме рак, i щоб ти навiть здалеку не побачив анi крихти знеболювальних. І ти, повiр менi, не будеш першим.

– Нехай лiпше так, нiж у те пекло, яке тобi, начальнику, чорти розтоплюють.

Франк не був упевнений, що булькання, яке вирвалося з горла старого, було передсмертним хрипом, а може, смiхом.

На зворотному шляху до камери 317 Франк по рацii уточнив стан речей. Так само жодних слiдiв Соннi Лофтуса.

Франк усвiдомлював, що дуже скоро керiвництво в’язницi змушене буде оголосити втiкача у розшук.

Вiн увiйшов до камери 317, важко опустився на лiжко й обвiв поглядом пiдлогу, стiни i стелю. Вiн не мiг, нехай йому грець, повiрити в це. Вiн схопив Бiблiю з тумбочки i жбурнув нею об стiну. Книга, розгорнувшись, упала на пiдлогу. Вiн знав, що Волан проносив у Бiблiях героiн, тож без подиву вздрiв понiвеченi наскрiзь сторiнки. Пошкоджене вiровчення, розiрванi речення, що втратили сенс.

Вiн вилаявся i жбурнув об стiну подушкою.

Вiн дивився, як вона приземлилась на пiдлогу. Вiн вирячився на волосся, що з неi вилiзло. Рудувате волосся, схоже на жмутки нечесаноi бороди i пасма якогось довгого прядива. Вiн копнув подушку. З неi вилiзло ще бiльше сплутаного брудно-русявого волосся.

Коротка стрижка. Свiжопоголений.

Тiеi ж таки митi вiн нарештi наче прозрiв.

– Нiчна змiна! – заволав у рацiю. – Перевiрити всiх офiцерiв, що пiшли пiсля нiчного чергування!

Франк глянув на годинник.

Восьма десять ранку. Вiн знав тепер, що сталося. І знав, що тепер уже запiзно щось робити. Вiн пiдвiвся i копнув стiлець з такою силою, що той врiзався у дзеркало з протиударного скла коло дверей.

Водiй автобуса дивився на офiцера пенiтенцiарноi служби, що спантеличено розглядав квиток i п’ятдесят крон, отриманi як решта з його стокроновоi банкноти. Що чоловiк служить у тюремнiй системi, можна було визначити за унiформою, яку вiн мав на собi пiд довгим пальтом, та iдентифiкацiйною карткою з прiзвищем Сьоренсен i не схожим на нього фото.

– Давно цим автобусом не iздив, еге? – запитав водiй автобуса.

Недбало пiдстрижений офiцер ствердно кивнув.

– Якщо купити проiзний заздалегiдь, то за поiздку виходить усього двадцять шiсть крон, – пояснив водiй, але з виразу обличчя пасажира зрозумiв, що навiть така цiна видалась йому грабiжницькою. Це була типова реакцiя тих, хто не iздив автобусом в Осло впродовж кiлькох рокiв.