Син

– Дякую за iнформацiю, – озвався пасажир.

Вiд’iжджаючи вiд тротуару, водiй автобуса простежив у дзеркало заднього огляду за тюремником, який пройшов у глибину салону. Водiй не знав, чим його той так зацiкавив. Можливо, голосом. Таким теплим i щирим, нiби вiн i справдi дякував вiд усiеi душi. Водiй бачив, як вiн усiвся i став дивитись у вiкно з таким виглядом, як тi з iноземних туристiв, котрi час вiд часу випадково потрапляють у мiський автобус. Бачив, як вiн витяг зв’язку ключiв з кишенi пальта i став вивчати iх так, наче вперше бачив.

Витяг пачку жувальноi гумки з iншоi кишенi.

Далi водiй мусив зосередитись на шляховому русi.

Частина друга

Роздiл 12

Арiлд Франк стояв бiля вiкна у своему кабiнетi. Вiн подивився на годинник. Бiльшiсть в’язнiв-утiкачiв вiдловлювали у першi дванадцять годин. Пресi вiн означив цей термiн, як «першi двадцять чотири години» заради можливостi назвати результат швидким, навiть якщо пошуки заберуть бiльше нiж дванадцять годин.

Але вже пiшла двадцять п’ята година, а у них досi не було бодай якоiсь зачiпки.

Вiн щойно побував у великому офiсi директора тюрми. У тому кабiнетi з убогим краевидом. І чоловiк iз вбогими поглядами, власник того кабiнету, зажадав пояснень. Директор в’язницi був у кепському гуморi, оскiльки вiн був змушений завчасно повернутися iз щорiчноi Нордичноi тюремноi конференцii в Рейк’явiку. По телефону з Ісландii вiн учора повiдомив, що особисто контактуватиме з пресою.

Вiн любив виступати в засобах масовоi iнформацii, його бос. Франк попросив двадцять чотири години мовчання в ЗМІ, щоб за цей час затримати Лофтуса, але бос одразу вiдкинув такий варiант, заявивши, що такi речi приховувати вiд громадськостi вони не мають права. По-перше, Соннi Лофтус – убивця, тому громадськiсть належить застерегти про небезпеку. По-друге, фото втiкача треба розповсюдити в засобах масовоi iнформацii, що допоможе його знайти.

І, по-трете, ти хочеш побачити свое власне фото в газетах, подумки додав Франк.

Щоб твоi полiтичнi соратники бачили, що ти працюеш, а не плаваеш блакитною лагуною, потягуючи iсландський шнапс.

Франк намагався пояснити директоровi, що розповсюдження фотографiй навряд чи виявиться ефективним: усi знiмки Соннi Лофтуса, якi вони мали, походили з часу, коли вiн потрапив у в’язницю дванадцять рокiв тому, i навiть тодi вiн мав довге волосся i бороду.