Син

Щойно ти вiдбудеш колишнi вироки, ти нiкому тут бiльше не будеш потрiбен, але цим убивством ти можеш збiльшити термiн свого ув’язнення.

– Отже, це зробив чоловiк. Вiн багатий?

Волан показав на Бiблiю.

– Там ти знайдеш опис будинку, в який ти проник. Великий i гарно умебльований. Але система сигналiзацii, що мала б охороняти все те багатство, була вимкнена; вхiднi дверi навiть не були замкненi. Прiзвище родини – Морсанд. Вiн власник корабельноi компанii, у нього пов’язка на оцi. Ти його фото, гадаю, бачив у газетах?

– Так.

– Значить, бачив? Я не думав, щоб ти…

– Так, я вбив ii. Так, я прочитаю, як я це зробив.

Пер Волан полегшено зiтхнув.

– Гаразд. Тобi слiд запам’ятати деякi деталi того, як ii було вбито.

– Згода.

– Вона була… Їй вiдпиляли верхню частину голови. Ти застосував пилку. Розумiеш?

У вiдповiдь на його слова запала тривала мовчанка, яку Пер Волан ладен був заповнити блюванням. Блювати було б менш обтяжливо, нiж експлуатувати хлопця. Волан подивився на нього.

Що визначило хiд життя? Низка випадкових, не контрольованих людиною подiй чи певнi космiчнi сили стягнули все належне в тому напрямку, який передбачила доля? Панотець послабив свiй набридливий пасторський комiрець, придушив у собi нудоту i якось опанував себе. Згадав, що саме поставлено на карту.

Вiн пiдвiвся.

– Якщо я знадоблюсь тобi, то мене можна цими днями знайти у соцiальному Центрi Іла, на площi Александра К’елланда.

Вiн помiтив здивування у поглядi хлопця.

– Тимчасово, як ти сам розумiеш, – фальшиво захихотiв панотець.

 – Дружина витурила мене з дому, а я знаю декого з керiвництва Центру, тож…

Вiн рiзко урвав мову. Раптом вiн зрозумiв, чому так багато в’язнiв тягнуться до молодого чоловiка на розмову. Їх приваблюе тиша. Пiдбадьорливий вакуум, що просто вбирае мову, без жодноi реакцii чи осуду. Просто всмоктуе твоi слова i таемницi й нiчого бiльше не робить. Упродовж усiеi своеi кар’ери капелана вiн прагнув виробити в собi таку здатнiсть, але в’язнi, здаеться, вiдчували, що вiн мае якусь приховану мету.

Вони не знали, яку саме, але розумiли, що iхнi таемницi навiщось йому потрiбнi. Доступ до iхнiх душ, а згодом – можлива нагорода на небесах за навернення заблукалих.

Капелан побачив, що хлопець розгорнув Бiблiю. То був до кумедного примiтивний сховок: вирiз у товщi сторiнок утворював потаемне вiддiлення. Всерединi були складенi документи з iнформацiею, необхiдною Соннi для того, щоб зробити зiзнання.