Син

– Тюремний наглядач сказав, що ти хотiв побачити море. Ти, можливо, читав у газетах, що наступного дня неподалiк вiд мiсця, де ви були, знайшли одну жiнку вбитою. Їi знайшли в лiжку, в ii власному домi. Їi голову було… Гаразд: отут усi подробицi… – постукав вiн пальцем по Бiблii. – Наглядач уже подав рапорт, в якому сказано, що ти втiк, доки ви були на морi, i що за годину вiн знайшов тебе на шляху. Що ти вiдмовився пояснити свое мiсцезнаходження. Важливо, щоб ти не сказав нiчого, що суперечило б його заявi.

Ти розумiеш? Як зазвичай, ти казатимеш якомога менше. Гаразд? Соннi?

Пер Волан, нарештi, спромiгся зустрiтись поглядом з хлопцевими очима. З виразу його обличчя панотець не дуже мiг зрозумiти, що вiдбуваеться у того в головi, але вiн вiдчував, вiн був практично впевнений, що Соннi Лофтус виконае всi iнструкцii i не скаже нiчого зайвого нi полiцii, нi прокуроровi. Усе, що вiн мав зробити, – це вимовити тихе, м’яке «визнаю», коли його запитають, чи визнае вiн себе винним.

І, хоч яким парадоксальним це може видатись, Волан часом вiдчував цiлеспрямованiсть, силу волi, iнстинкт виживання, якi вирiзняли цього наркомана серед решти, серед тих, хто завжди був у вiльному падiннi, хто нiколи не мав жодних iнших планiв, хто вiд самого початку котився у помийну яму. Ця сила волi могла виявитись у ньому, як раптове осяяння, запитання, яке показувало, що хлопець пильно стежив за перебiгом справи i все бачив та чув. Або вiн мiг раптом пiдвестися, виявляючи таку координацiю, баланс i гнучкiсть, яких годi було б шукати в iнших наркоманiв. Разом з тим, у бiльшостi випадкiв, як-от зараз, вiн, здавалося, взагалi нiчого навколо себе не помiчав.

Волан засовався на своему стiльцi.

– Звiсно, це означае, що прогулянок у мiсто бiльше не буде досить тривалий час. Але тобi все одно не подобаеться в мiстi, правда? А море ти вже побачив.

– То була рiчка. Це ii чоловiк зробив?

Капелан пiдскочив вiд несподiванки. Нiби щось неочiкувано вигулькнуло з чорноi води перед ним.

– Я не знаю. Це мае значення?

Вiдповiдi не було. Волан зiтхнув. Вiн знову вiдчув нудоту. Останнiм часом вона стала накочувати з певною перiодичнiстю. Можливо, слiд би звернутись до лiкаря, пройти обстеження.

– Ти про це, Соннi, не турбуйся. Просто пам’ятай, що на волi такi люди, як ти, змушенi цiлий день длубатись у смiтниках, щоб здобути чергову дозу. Тодi як тут за тебе про все подбають. І не забувай, що час спливае.