Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних

Люба, – звернувся до шинкарки наймолодший, вимазаний дьогтем, чумак. – Келих вина сповiщанину, й нам ще по одному.

Шинкарка усмiхнулась, i трохи присоромлена красою гостя, швидко розставила келихи по столу, а пiсля зникла за дверима, що вели на подвiр’я.

– Сподобався… – потягнув чумак та добре сьорбнув з келиха.

Курiнний усмiхнувся.

– Навiщо у цьому недоброму[3 - Маеться на увазi вiдношення мiсцевих до спiвзвучних у похмурому вiдтiнку назв «Бiсiв Тин» i «Пустi Жнива»] краi? – продовжив мовити наймолодший, поки двое iнших частими ковтками спустошували кухлi.

 – До Сковii дорогу маеш чи, може, у гостi до Хана у Комаран?

Хвиля вирiвняв оселедця, вiдкрив до огляду три рубцi, що колись подарував йому очеретяник, покрутив вуса та, добре посмакувавши з келиха, запалив люльку.

– Чув я, добрi люди, – почав вiн. – Наче ви, чумаки, про потойбiччя знаете. І що мiж вами вчений люд трапляеться. Правду кажуть чи нi?

Молодший i середнiй повели плечами, а старший, сивий бородач iз рiвеньським носом, схожим на кинджал джамбiю, усмiхаючись мовив:

– Хе… Дещо вiдомо.

Головне, – що саме тобi треба? Адже я, на противагу твоему, вiдаю чималими знаннями дякiв-сповiщан, якi вами протегують, у питаннях нелюдiв. Знання тi ненауковi – а у бiльшiй мiрi, мiфiчнi, але менi, здаеться, що не наука тебе цiкавить. Чи не так?

Курiнний знов покрутив вуса та випустив ротом густу хмарину; ледь стримав кашель.

– Колодязь, – мовив вiн. – Є легенда за якийсь колодязь i виконання будь-яких бажань.

Але де вiн розташований та хто там живе – невiдомо.

Сивий примружив очi й описав ними коло; безцiльно оглянувши примiщення, мовив:

– На Перехрестi плутався, з чортами братався, з них старшого бачив – той за вiчнiсть тлумачив.

Старий замовк. А двое молодших, щойно сплюнувши через лiве плече невидимоi слини, тричi перехрестилися. Хвиля машинально повторив за чумаками, але старий, на подив iнших, сидiв непорушно.

– Ця легенда не переводилася iз давньоi рiвеньськоi на латианську[4 - Мiжнародна мова майже усього материка Аiн.

], – знову заговорив вiн. – Я читав ii колись у молодостi, коли навчався в колегiумi. Багато книжок читав, поки iх не спалили… Недивно, що окрiм чуток ти нiчого не чув. Ганьба…

Старий махнув рукою i зробив кiлька ковткiв. Здивованi його балакучiстю, побратими витрiщили очi, але переривати старого не наважилися. Хвиля чекав на продовження.

– А хай iм усiм… – старий iз гуркотом заземлив кухля на стiл.