Арахнофобія

Я займаюся розслiдуванням убивства. А ви, я так розумiю, Юрiй Сердюк?

– Так, але я вас не знаю, – голос господаря квартири був дещо знервованим, хоча й тихим. – Хiба ми знайомi?

– Поки що не були знайомi. У мене до вас розмова. Вона стосуеться вашого брата, Антона. Можете придiлити менi кiлька хвилин?

Юрiй нерiшуче поглянув на Ярослава, потiм повернувся, прислухаючись до чогось у глибинi квартири, i нарештi причинив дверi, залишаючись назовнi.

– Я не можу запросити вас. Розумiете, мама… У неi погане серце.

Пiсля вчорашнього вiдвiдування моргу… Господи, я вмовляв ii не iхати! Я колись умовляв i Антона. Але мене нiхто не слухае, зовсiм нiхто. А потiм… Що вам потрiбно?

– Лише кiлька запитань.

– Добре, я вислухаю вас. Що зможу, скажу. Ходiмо.

З цими словами Юрiй пiднявся на кiлька сходинок угору й вiдчинив запилене вiкно, дозволяючи гуркоту вулицi ввiрватися до тишi пiд'iзду. Ярослав вирiшив не втрачати часу.

– Скажiть, Юрiю, ви не знаете, хто б мiг вчинити таке з вашим братом i його друзями? Можливо, маете якiсь пiдозри?

– На жаль, нi, – зiтхнув рудий.

 – Але все це не могло закiнчитись iнакше.

Ярослав вiдчув себе лягавим, котрий натрапив на слiд.

– Тобто? Чим займався ваш брат?

Юрiй зiтхнув.

– Антон нiколи не хотiв заробляти свiй хлiб працею, казав – надто довго, проблематично, а часом i принизливо. Знаете, я нiколи не погоджувався з ним. Нiяка робота не може бути принизливою, коли виконуеш ii на совiсть. Але вiн був iншою людиною. Хотiв усього й одразу.

От i маемо результат. Маму шкода…

– Тобто ви хочете сказати, що ваш брат був пов'язаний iз кримiналом?

– Вiн був пов'язаний iз чим завгодно, що могло принести легкi грошi.

– Зрозумiло. А його друзi? Я маю на увазi загиблих Євгена Бондаренка i Павла Мостового.

– Не знаю, менi не вiдомо про них нiчого. Здаеться, Антон був знайомий з цими людьми мало не з дитинства, але я не цiкавився його друзями.

Ярослав кiлька хвилин помiркував, переварюючи iнформацiю, пiсля чого вирiшив поставити останне запитання:

– Скажiть, пане Юрiю, незадовго до смертi ваш брат не розповiдав вам про можливi погрози на його адресу, не згадував про якiсь серйознi проблеми тощо?

Рудий сумно посмiхнувся.

– Ну що ви. Вiн узагалi рiдко бував у нас. Про своi справи нiколи не згадував. Вважав, кiлька десяткiв доларiв, новий телевiзор або броньованi дверi у квартиру – це достатня допомога хворiй матерi i недоумкуватому братовi. Я завжди був для нього недоумком.