Арахнофобія

І коли вiдмовився покинути iнститут, щоб допомагати йому у справах, i коли писав книжки, якi нiхто не купуе.

– Ви письменник?

– Так. І, на превеликий жаль, пишу iсторичнi романи.

– Чому ж «на жаль»?

Рудий зiтхнув.

– Тому що не можу писати мильних опер або стати одним iз десяткiв пережовувачiв американського фентезi на мiсцевий лад. А кому в нас цiкава iсторiя власноi краiни? Майже нiкому. Украiна помирае культурно, а нам з вами довелося стати свiдками ii агонii. Надзвичайно сумна доля. Маете ще до мене запитання?

Ярослав розвiв руками.

– Поки що нi. Але вони можуть виникнути в майбутньому.

– Завжди зможете знайти мене за цiею адресою. А тепер дозвольте менi пiти, мама там одна, я боюся надовго залишати ii саму.

На вулицi Ярослав набрав номер Галкiна.

– Привiт, друже майоре, – бадьоро вигукнув вiн у слухавку. – Якi новини?

– Є деякi. У тебе як?

– Я запитав першим.

– А я старший оперуповноважений, так що будьте люб'язнi вiдповiдати, коли вас запитують.

Ярослав подумки посмiхнувся.

– І так завжди.

– Звичайно, я ж мент.

– Добре, здаюся. Я тут мав бесiду з родичем Антона Сердюка.

– І як?

– Так собi, приватна iнформацiя. Не можу розголошувати в iнтересах мого клiента.

Тепер прийшла черга робити крок назад Галкiну.

– Слухай, Ярику, ти жорстока людина.

– Менi це вiдомо.

– Але тобi невiдомо, що я залишився сам! Двое моiх хлоп'ят займаються тим шумахером недобитим, аби йому пусто було, а ще двох мусив вiдрядити до Киева на спартакiаду зi стрiльби! Що скажеш?! Вони ж менi руки викручують! Справа на контролi в мiнiстерствi, а iм стрiльби… Матерi його! Спробував генералу писнути – отримав на цукерки.

Мовляв, показники обласного управлiння у стрiльбi й так украй низькi. Ще цi робiнгуди… Ну хто iх прохав показувати в управлiннi, що вмiють стрiляти? Ну, нiчого, приiдуть, я iм мушки поспилюю! Одне слово – виручай!

– Я й не вiдмовляюся.

– От i добре. Тож давай жартувати будемо в мене на дачi за пивом. Працюемо в однiй упряжцi, згоден?

– Завжди згоден.

Схоже, Сердюк i Мостовий були пов'язанi з кримiналом, можливо, й Бондаренко. Нiчого конкретного вiн менi не оповiв, але поглянь у себе в базi даних, може, щось спливе.

– Обов'язково. Це все?

– Поки що все. Хiба ось: Барбара пiдтвердила, що годинники, знайденi на вбитих, – дiйсно подарунок Бондаренка Сердюку i Мостовому. До речi, iхнi трупи вже упiзнано?

– Не зовсiм. Родичi сказати нiчого не змогли напевно, сам розумiеш.