Крос у небуття

Ще цей ветеран, абись вiн у танку згорiв, пробач менi Господи! Коли я встигну?!

Степанович заграв жовнами, що мало означати: я не прошу, я наказую! Помiтивши реакцiю начальства, Андрiй замовк, з виглядом приреченого приготувавшись вислухати власний вирок.

– Це не моя забаганка, – розвiв руками Степанович. – Наказ начальника мiськвiддiлу. Справу будеш вести ти. Пiд контролем прокуратури. Я ж, зi свого боку, чим зможу… На цементному вбивство майже розкрито, залишилося трохи паперовоi роботи, перекину на когось iз хлопцiв.

Може ще заберу вбивство у «Старiй Фортецi». Залишаться крадiжки колiс. Крiм того, у допомогу дам Забузького й Кондратишина. Подужаеш.

Андрiй дiстав цигарку.

– Ну то як, згоден? – запитливо зазирнув у очi Степанович.

– А я можу вiдмовитись?

– Звичайно нi.

– Тодi згоден, – Андрiй з ненавистю подивився у той бiк, де, одягнений у бездоганний однострiй, стояв у товариствi районного прокурора полковник Гончар. – Пiду побалакаю з рибалками.

– Давай, – Степанович кинув недопалок на землю i пiшов до Гончара.

Павло Іванович, вiдчуваючи у серцi розпач i почуття жалю до себе, змотував i ховав до рюкзака снастi, якi так i не згодилися цього дня. І чому все трапилося саме зараз i саме на тому мiсцi, де вiдпочивав вiн? Чому не учора, не завтра, або пiвроку тому чи пiвроку потому? Нi, саме сьогоднi, коли до жаданого ляща i стану тихого умиротворiння залишилося так мало, а до жаданоi вiдпустки так багато! Додавав оптимiзму лише той факт, що, незважаючи на велику кiлькiсть мiлiцiонерiв усiх рангiв, нiхто не поцiкавився, чому вони збиралися почати риболовлю, коли вона заборонена на час нересту риби.

Інакше не обiйшлося б без протоколу, листа на службу й штрафу, якi самi по собi лише дрiбниця в зрiвняннi з реакцiею на них Людмили Володимирiвни. Скорiш за все, у разi такого розвитку подiй, виiзди на риболовлю перетворилися б з рiдкiсноi реальностi на нездiйсненi фантазii. І хоча напередоднi, випивши три чарки, Павло Іванович намагався довести товаришам, що у його сiм’i господар саме вiн, а не дружина, сам вiн добре знав, що краще вiдмовиться вiд чого завгодно, анiж пiде проти ii волi. В iншому випадку йому буде вчинено таку кiлькiсть жорстоких iстерик, яку Павло Іванович без значноi шкоди для здоров’я пережити не зможе.

Закiнчивши складувати рюкзак, Павло Іванович без ентузiазму поглянув на молодого чоловiка у джинсах i чорному шкiряному пiджаку, з текою для паперiв у руках.