Крос у небуття

Чоловiк продемонстрував посвiдчення капiтана мiлiцii i простягнув руку для привiтання.

– Капiтан Соколовський, карний розшук, – мовив вiн. – Можемо з вами побесiдувати?

Павло Іванович потиснув простягнуту руку. Так, звичайно, вiн може з побесiдувати з мiлiцiонером, що ж йому залишаеться? Нi, вiн не бачив напередоднi та уночi нiчого й нiкого пiдозрiлого. Автомобiль помiтив лише тодi, коли той летiв у безодню. І йому незнайомий анi сам автомобiль, анi тi нещаснi, котрих з нього дiстали. Павло Іванович не надто полюбляе такi видовища, але позирнув на обличчя загиблих.

Вiн нiколи iх не зустрiчав ранiше. Йому щиро шкода цих молодих бiдолах i iхнi родини. Але, можливо, бiльше про них зможе розповiсти четвертий пасажир авто, котрого вони витягли з води i котрий так швидко пiшов, навiть не подякувавши за допомогу?

– Що? – Андрiй став схожим на мисливського пса, котрий натрапив на слiд дичини. – Тобто був хтось, хто вижив?

– Був. Хлопчина. Руки мав сплутанi електрокабелем за спиною.

Андрiй набрав повнi легенi повiтря.

– Так, а з цього мiсця я попрохав би бiльш докладно.

Павло Іванович швидко переповiв, як вони врятували молодика i як той, ледве обiгрiвшись бiля багаття, зник у невiдомому напрямку.

– А ви могли б його упiзнати?

– Напевне. Адже бачив так, як оце зараз вас. За що його так? Цiкаво…

– І менi цiкаво, – Андрiй вiдкрив теку з паперами, готуючись почати офiцiйне опитування свiдка. – Прошу вас докладну iнформацiю: прiзвище, iм’я, по батьковi, фактична адреса, адреса прописки, телефони, де працюете, словом – все.

І потiм покличете до мене ваших товаришiв.

Роздiл 5

26 квiтня 1996 року. 13.30.

МВ УМВС Украiни у Кам’янцi-Подiльському

Високе начальство з областi й мiсцеве з районноi прокуратури роз’iхалося лише опiвднi, завдавши Гончару i його замам добрячого прочухана за сам факт, що резонансний злочин мав мiсце на територii дорученоi iм дiльницi. Тож Андрiй, пiсля того як вислухав настанови вiд хмельницьких чинiв, а також чергову порцiю жовчi вiд полковника Гончара, мiг взятися за роботу лише по обiдi.

Хоча який там обiд – Гончар, пiсля отримання «на цукерки», перебував в особливо нервовому настроi, тож наказав знаходитися на своiх робочих мiсцях усiм без виключення. З огляду на такий стан речей пiдлеглi Степановича, серед яких перебував i Андрiй, змогли на скору руку перехопити лише кiлька хот-догiв з мiцним чаем. Степанович скористався своiм службовим становищем i кудись почав збиратися.