Крос у небуття

Вигляду набув заклопотаного. Наостанок, як i обiцяв, наказав старлеям Федору Забузькому й Миколi Кондратишину допомагати у слiдствi.

– І не варто сподiватись, що за все вiдповiдатиме Соколовський!

– Степанович, ви ж знаете, ми своiх у бiдi не кидаемо, – весело пiдморгнув йому Забузький. – Хоча й не за так.

– З кого могорич? – перегородив дверi Кондратишин. – З Андрiя чи з вас, Степанович? І не треба робити вигляд, що я запитую надто тихо.

– Бери вище, Микола, – рiшуче вiдсторонив його Степанович.

– Нап’ешся, – зiтхнув Забузький. – Могорич переходить у зал глядачiв. І премiя.

– Ну ти ж все знаеш, Федоре, – Степанович пiдморгнув i зачинив за собою обдертi дверi кабiнету, на яких з внутрiшньоi сторони висiв старий радянський плакат. На плакатi було зображено насторожену комсомолку в червонiй хустинi. Комсомолка приклала до вуст вказiвного пальця, а напис проголошував: «Не болтай!»

– Ну от, попоiли, можна й поспати, – потягнувся, сидячи за столом, Забузький.

Андрiй в серцях зiм’яв i кинув у корзину для смiття серветку вiд хот-дога.

– Як попоiли, так i поспимо.

Вiн повiсив на вiшалку пiджак i пiшов до свого столу, розташованого у кутку, бiля дiжки з двометровим фiкусом. Стiл був довоенний i мiцний, заставлений стопками паперу, теками й необхiдним для писання дрiб’язком. Андрiй сiв за стiл, вiдшукав серед паперiв пусту теку й заходився пiдшивати до неi документи.

– Загалом, що ми маемо? – коментував вiн своi дii. – Протокол огляду мiсця подii. Протоколи огляду трьох тiл i протоколи опитування свiдкiв, а саме Карася Павла Івановича 1955 року народження, а також його друзiв, Тихомирова Ігоря Борисовича й Куликова Михайла Петровича 1968 i 1969 рокiв народження вiдповiдно. Одне вiд одного свiдчення не вiдрiзняються практично нiчим. І з’явилися вони лише пiсля погроз покликати рибiнспекцiю.

– Люди як люди. Бояться, – позiхнув Федiр.

– Бояться, – погодився Андрiй. – Тому й бандити жирують. Все ж цього хлопчину з «Форда» потрiбно знайти якнайскорiше. Чуе мое серце: багато вiн нам зможе розповiсти… Потрiбно дзвонити в ДАЇ.

– Пiнкертон, – похитав головою Кондратишин.