Крос у небуття

Забудовувався вiн тими, кого 1991 рiк не пожбурив у злиднi, а навпаки пiдняв на вершину добробуту – тобто злодiями, шахраями й просто нечесними на руку людьми вiд влади. Саме у цьому будинку жив двiчi засуджений Вiталiй Потапчик, котрий наприкiнцi восьмидесятих на вищий рiвень, анiж пересування наперсткiв на автовокзалi, не був здатен. І полковник Гончар був справедливо обурений таким станом речей – його власний будинок, що знаходився у точнiсiнько такому ж елiтному мiкрорайонi на iншому кiнцi мiста, зараз тiльки будувався.

За минулий рiк Гончар ледве спромiгся вивести «нуль», а цього лiта планував збудувати цегляну «коробку». Не кажучи про сауну i бiльярдну, котрi на своему чималенькому подвiр’i мав Потапчик.

«Зарвався Вiталiк, зарвався, не пам’ятае “табличку дiлення”, – думав Гончар. – От i настала нагода поквитатися».

Радiостанцiя ожила.

– «Перший», я «двiстi п’ятдесят шостий». Знаходжусь на мiсцi.

– Довго добираешся, «двiстi п’ятдесят шостий», – роздратовано мовив у мiкрофон Гончар. Думки про будiвництво i пов’язанi з ним проблеми остаточно зiпсували йому настрiй.

 – Подвiр’я бачиш?

– Так точно.

– Що там?

– Тихо. Жодного руху.

– Зрозумiв. «Двiстi п’ятдесят третiй», прошу на зв’язок, – викликав Гончар третiй автомобiль (на вiдмiну вiд решти оперативних груп, у його командi було три машини i п’ять чоловiк «важкоi кавалерii» з обласного «Беркута»).

– На зв’язку «двiстi п’ятдесят третiй», – долетiв до Гончара голос пiдлеглого.

– У вас що?

– На мiсцi, «перший». На подвiр’i у об’екта все тихо.

Гончар дiстав з оперативноi кобури пiстолет i пiднiс до рота радiостанцiю.

– Годi штани протирати. Робiть свою роботу, беркутята. Зайшли, взяли, одягли браслети. Все ясно?

Тiеi ж митi усi п’ять бiйцiв спецпiдроздiлу кинулися до будинку Потапа. Гончар тiльки робив першi кроки вiд автомобiля, коли з гуркотом вилетiли кованi ворота i почулося ревiння двох здоровезних кавказьких вiвчарок, котрих Потап тримав для охорони. Вслiд за ревiнням заляскали пострiли АПС[5 - АПС – автоматичний пiстолет Стечкiна.

]. Собаки спочатку завили i одразу ж затихли. У сусiдських будинках вмить почали зачинятися вiкна, фiранки й дверi. Мiкрорайон ожив тужливим бреханням трьох десяткiв собак.

Коли Гончар, у супроводi двох оперативникiв, зi зброею наголо, ступив на вимощене тротуарною плиткою подвiр’я, з дзвоном вилетiли кiлька шибок, а бiйцi «Беркута», заскочивши через вiкна, зникли всерединi будiвлi. Скоро звiдтам почувся тупiт, крики й дзвiн скла.