Куля для вовкулаки

Ми обидва знаемо Сiч настiльки, щоб зрозумiти: за сприятливих обставин все могло б чудово скластися для того, хто замислив подiбне.

– Хто ця наволоч?! – голос Івана Нагнибiди лунав глухо, а iнтонацiя не вiщувала невiдомому заколотнику нiчого доброго.

– А це якраз друге питання, – розвiв руками Семен. – І вiдповiдi на нього я поки не маю.

– Як не маеш? – блиснув оком кошовий. – Тобто все тобою розказане – лише припущення? Жодних iмен?

– Я не характерник, батьку, – широко посмiхнувся Паливода. – Не чарiвник.

А людина, яка замислила проти тебе недобре, мае достатньо засобiв, щоб вiдбити зайвий iнтерес у будь-кого, хто ставитиме незручнi запитання. Тож розпитати не змiг, не гнiвись. Проте…

– Що? – кошовий сопiв, немов ковальський мiх.

– Проте я люблю обдумувати своi кроки наперед. Тож коли кошовий отаман каже, що Семен Паливода е одним iз блазнiв, якi вирiшили надерти один одному чуба, я розумiю, що роблю все вiрно. Адже нiхто не здогадався про справжнi мотиви моеi вистави.

– Вистави?

– Я про поединок. Адже не задля пустоi слави, навiть не заради виграшу коштовноi шаблi було розпочато двобiй, батьку!

– Для чого ж? – Нагнибiда слухав Семена, лише час вiд часу вставляючи короткi запитання.

– Для того, щоб моя поява на Сiчi була помiчена. Так швидше розiйдуться розмови, що Семен Паливода привiз украденi в кошового отамана грошi. Тисячу флоринiв.

– Тобто ти хочеш сказати, що крадiжка уже не е нашою таемницею? – блиснув оком кошовий.

– Саме це, батьку.

– Але ж ми домовлялись!

– Так було потрiбно i про це мав подбати мiй помiчник, Микита. Ти мав змогу бачити його пiд час нашого минулого вiзиту.

Кошовий, пригадуючи, похитав головою.

– Так, пам’ятаю. Хлопчина в чернецькiй сутанi. Здаеться, бурсак.

– У минулому. Козацьке життя йому бiльш до вподоби. Отже, вiн розповiв натовпу про крадiжку. Для тебе новина зараз несе бiльше позитиву, нiж негативу, адже грошi повернуто в казну. А людина, про яку ми говорили, отримала приховане повiдомлення – ii викрито.

Якщо додати той факт, що його найманець, той самий «будiвничий», зник без слiду, у нього достатньо причин для тривоги.

– А вiн зник без слiду?

Паливода дiстав люльку i посмiхнувся.

– Не для всiх. Дехто в Черкасах знае про його мiсцезнаходження достеменно. Але не наш злочинець. Тож маю всi пiдстави сподiватись, що саме цiеi ночi вiн полишить Сiч. Радив би, не привертаючи зайвоi уваги, розiслати у степ дозори.