Куля для вовкулаки

Клянусь гонором, до ранку ми дiзнаемось, хто замислив зжити тебе зi свiту.

Кошовий вибив згаслу люльку до нiжки столу, вiдкашлявся i владним голосом покликав:

– Джуро! А ходи-но сюди, скурвий сину…

Роздiл ІV

Плавнi, якi неподалiк вiд острова Базавлук оточували стрiчку Днiпра пасмом очерету в кiлька верст завширшки, нiчноi пори жили своiм буйним життям. Шелестiли високими стеблами очерету, плескотались, кричали голосами численного птаства й позирали на козацький дозор прихованими очима хижакiв.

Сила-силенна живностi переживала у мороцi мiсячноi ночi своi маленькi трiумфи й трагедii. Десь рились у пошуках iжi дикi вепри, сторожко поводила вухами сповнена грацii лань. Вагалась, чи напитись води, чи кинутись навтьоки. Темними тiнями вишукували здобич вовки й дiловито будували своi заплави трудяги-бобри. Звiдкись чувся навiть рик ведмедя, що невiдомо в яких справах гуляв болотистими плавнями. А над усiм цим царював потужний жаб’ячий хор.

Семен притримав коня, насолоджуючись краевидами нiчних плавнiв.

Погода видалась тихою, а темний купол неба, на якому пiд час заходу сонця гуртувались купчастi бiлоснiжнi хмари, на нiч очистився i вкрився мiрiадами зiрок. І серед тисяч блискучих вогникiв немов щедрими мазками невiдомого живописця розлiгся рукав Чумацького Шляху. Микита, який тримався поруч, теж замилувався картиною нiчного неба в супроводi симфонii нiчних плавнiв. На деякий час обидва навiть забули, з якою метою приiхали. Втiм, дiйство вiдбувалось недовго – за чверть години зiйшло блiде око повного мiсяця, приховуючи зоряне рiзноманiття. Слiдом за цим хропiння коней, брязкання упряжi й тихi розмови запорожцiв повернули iх з небес на землю, примушуючи спостерiгати за бiльш прозаiчними речами, анiж зорi над головою.

Семен прислухався. Неподалiк лунав притишений голос кошового. Отаман особисто очолив один iз роз’iздiв комонного козацтва, якi вийшли у степ. Збори, з огляду на той факт, що здобич у жодному випадку не можна було злякати передчасно, зайняли увесь вечiр.

Кошовий i кiлька його вiрних джур збирали лише тих запорожцiв, до кого мали цiлковиту довiру. Але навiть iм не розповiдали про справжню мету виходу. Усi, окрiм Семена Паливоди, самого кошового отамана i Микити, а також дев’ятьох очiльникiв козацьких чат, вважали, що полюватимуть на татарський чамбул, який несподiвано з’явився в безпосереднiй близькостi вiд Сiчi.

Семен видобув iз кишенi каптана схожий на цибулину срiбний годинник.