Куля для вовкулаки

Нещасного молодого чоловiка i страшного демона, який колись давно лякав мешканцiв Подiлля самим своiм iм’ям. Демона, якого народили чутки, а вбила лише власна слабкiсть. Утiм, не будемо забiгати наперед. Почнемо з самого початку. А дiло було так…

Роздiл І

Сурма заспiвала весело й охайно. Розсипала чисте срiбло десь там, за купою старезних дубiв на пагорбi, де сонце вигрiвало лiс вечiрнiми променями. Проспiвала тричi й затихла, примушуючи переповнених передчуттям битви зi звiром людей напружитись i принишкнути на номерах.

І люди стали схожими на вовкiв – тихi й непомiтнi, але небезпечнi, немов кидок лiсового сiроманця. Як i личить справжнiм мисливцям. Люди уважно прислухались до розповiдей лiсу й вдивлялись у його темнi нетрi. Одночасно вiдчували хвилювання й пiднесення. Нарештi, нарештi монотонне очiкування залишилось позаду! І тепер сурма промовляла до них, заохочувала до поединку. Вона розповiдала, що десь там, у долинi, серед кущiв верболозу й заростей очерету, якi неможливо було побачити за громаддям дубового гаю, розпочалась фiнальна частина багатогодинного дiйства. Там загоничi, нарештi, пiдняли сiкача i тепер упевнено женуть його на стрiльцiв, що готують до стрiльби мушкети й тремтять у нетерпiннi. А звiр, якщо вiрити докладам лiсничих старости, мав зайняти мiсце серед достойних трофеiв! Не дарма ж пан староста, ясновельможний Адам Іеронiм Сенявський, скликав на полювання всiх шляхетних сусiдiв! А в загоничi, як оповiдали обiзнанi, подалась чи не вся чоловiча половина поспiльства двох сiл Меджибiзького ключа[1 - Ключ – у Речi Посполитiй XVII сторiччя територiально-адмiнiстративна одиниця. Землi ключа були власнiстю корони або певного феодала. Кiлька ключiв утворювали староство. У свою чергу подiлялись на фiльварки – бiльш дрiбнi територiально-адмiнiстративнi одиницi.]! Виконуючи наказ, розповiдали тi самi обiзнанi, не менше сотнi покрiпаченоi челядi покинули роботу в полi й при дворi пана старости. І тепер усi вони торохкотiли бляшанками, кричали й стукотiли палицями по стовбурах дерев. Лякали всю живнiсть на багато миль навкруги.

Це полювання мало стати справжньою розвагою для вельможних мисливцiв! Хоча б тому, що староста яворiвський, Адам Іеронiм Сенявський, знався на полюваннi. Про те можна запитати у будь-кого з людей, яким поталанило знати особисто пана старосту. І хоч сам вiн, посилаючись на зайнятiсть, не брав участi, все органiзував як слiд.