Куля для вовкулаки

Зумiв як завжди все обставити таким чином, щоб шляхтичi сусiднiх маеткiв ще довго згадували лови на землях Меджибiзького ключа за келихом старого венгржина[2 - Так у Речi Посполитiй XVII сторiччя називали угорське вино.]. Пiдливав масло у вогонь сподiвань i той факт, що вся жiноча половина челядi вищеназваних сiл теж покинула своi справи i нинi готувала на подвiр’i фортецi Меджибожа гучний бенкет. З десятком свиней i телят, що iх бiлували тут-таки, на широкому майданi пiд донжоном[3 - Донжон – найбiльша вежа у плануваннi середньовiчних фортець.

Використовувались для проживання, а також у якостi останньоi лiнii захисту пiд час облоги.]. Із сотнею каплунiв, качок i гусакiв, чий пух лiтав над фортечними мурами, а м’ясо шипiло на гiгантських сковорiдках. З трьома пудами жовтобоких коропiв, що iх подаватимуть засмаженими у сметанi. З нелiченими дiжками горiлок, вин i медiв! Недарма вся округа… Та що там округа! У Киевi, Львовi, Краковi й Варшавi багато хто з вельможного панства мрiйливо згадував бенкети й полювання в маетностях Адама Іеронiма Сенявського! І цього разу бенкет мав бути ще бiльш гучним. Адже вiн, як власне й полювання, були затiянi не без нагоди. Саме сьогоднi середньому сину пана старости виповнювалось двадцять i Сенявський мав на метi вiдзначити день народження Олександра так гучно, щоб поголос про святкування перевершив пишнiсть усiх попереднiх прийомiв, полювань i бенкетiв!

***

Меджибiж очiкував свята. Але того, що мало вiдбутись, не очiкував нiхто.

Жоден iз мешканцiв староi фортецi, мисливського будинку старости й навколишнiх фiльваркiв. Якби ж пан староста тiльки мiг знати! На одну лише коротку мить осягнути увесь жах, яким закiнчиться для нього цей день, вiн прокляв би мить, коли замислив вiдсвяткувати день народження Олександра полюванням i гучним бенкетом. О, вiн би за десять замкiв, за глухi мури заховав би свою надiю й сподiвання. Коли б лише мiг знати…

Але Адам Іеронiм Сенявський нi про що не здогадувався.

Тому й застигли стрiльцi на номерах, тому гнали на них здобич загоничi, тому й витрачала над лiсом сурма срiбнi своi розсипи. Лунала так, що ii могли чути не лише загоничi й мисливцi на номерах, а далi, значно далi. Власне, з огляду на зайнятiсть усiх мешканцiв на полюваннi, таких людей було не надто багато. Проте, почувши сурму, зацiкавлено повертали голови жовнiри на вартi фортецi й подорожнi на битому шляху, що вiв вiд Костянтинова до Летичева.