Куля для вовкулаки

Приземкуватi куренi з викладеними дерниною дахами ще вiдкидали похилi тiнi, але з димарiв курiнних кабиць[21 - Кабиця – вiдкрита пiч, вогнище з димарем. Використовувалась у Запорiзькiй Сiчi для приготування iжi.] у небо потяглись першi несмiливi пасма диму. Там кашовари розпочинали готувати снiданок. Простi, але поживнi страви. Булькав у казанах кулiш, шкварчало на великих пательнях сало, перетворюючись на хрусткi шкварки, а у вуглях перегорiлих вогнищ доходили коржi-загреби, що iх за звичаем пекли прямо пiд шаром попелу.

На фортечних вежах настав час змiни караулiв. Утомленi нiчним чергуванням запорожцi, чиi очi вглядались у нiч у пошуках непроханих гостей, тепер йшли вiдпочивати. Залишали обороннi споруди козацькоi столицi новiй змiнi захисникiв. Помiтним був рух i бiля будинкiв сiчовоi старшини. Там бiгали джури, юрмились козаки. Деякi, виконуючи накази кошового, виставляли в ряд вози. Утворювали з них пiдвищення i встеляли його перськими дорогими килимами. Кiлька козакiв пiд командою вiйськового довбиша[22 - Вiйськовий довбиш – у Запорiзькiй Сiчi виборна старшинська посада.

Вiдповiдав за литаври, за допомогою яких скликалась вiйськова рада.] виносили на свiт Божий мiднi тулумбаси[23 - Литаври.], установлювали iх неподалiк вiд iмпровiзованого помосту. Готувалась вiйськова рада, i Семен Паливода знав причину ii пiдготовки. Проте цi заходи цiкавили його найменше. Свою роботу вiн виконав i мав намiр вiдпочивати. Можливо, у човнi серед плавнiв з вудкою в руках, а можливо, у одному з шинкiв, якими так славилось передмiстя Запорiзькоi Сiчi. Хоча, помiзкувавши хвилину, дiйшов до висновку, що одне одному жодною мiрою не завадить. Просто для кожного з варiантiв вiдпочинку мае бути свiй час. Як i для ранкових занять фiзичними вправами, що iх Паливода звiв у статус обов’язкового дiйства як для себе, так i для свого зброеносця.

Семен повернувся до Пилипенка, який стояв навпроти нього одягнений точнiсiнько так, як i сам Паливода – у самих лише шароварах, пiдперезаних шкiряним очкуром.

– Добре, повернемось до наших баранiв. Сьогоднi залишимо шаблi в спокоi? – запитав у Микити.

– Саме так.

– Тодi гопак?

– Дякую, ясний пане, – простодушно посмiхнувся Микита.

– Тодi захищайся, голубе!

Семен перейшов до справи одразу. Швидкими й плавними рухами, якi бiльш за все нагадували звичайний гопак, наблизився до Микити й атакував його, наносячи удари руками й ногами.