Легіон Хронос

Вiн сидiв близько двох хвилин, доки зрозумiв, що цього разу нiчого не вийде – його чудернацький дар нiяк не хотiв себе виявляти.

Телефон задзвонив саме у ту мить, примушуючи Дмитра здригнутись. Ще до того, як взяти до рук слухавку, вiн знав – телефонував загадковий незнайомець.

– Не вимикайся, Дмитре, все дуже й дуже серйозно! – видихнув йому у вухо таемничий голос.

– Добре, я слухаю.

– Не потрiбно слухати, потрiбно вшиватись.

– Чому?

– Не запитуй, просто виконуй те, що я сказав. Вони, здаеться, перехитрили мене.

Йдеться про твое життя.

І саме тодi прокинулось шосте вiдчуття. «Все, що вiн говорить, – правда!» – не промовляло, волало воно.

– Скiльки маю часу? – вiдчуваючи у скронях молоточки пульсу, вичавив iз себе Дмитро.

– Двi хвилини. Можливо, три. Поспiшай.

Дмитро пiдхопився, вибiг у вiтальню, схопив з вiшалки куртку i рюкзак, пiсля чого завмер, прислухаючись до того, що дiялось у пiд’iздi. Тиша.

– Що я маю робити? – запитав вiн.

– Не вимикайся, будь на зв’язку.

Зараз тiкай подалi вiд свого будинку. І намагайся не залишатися довго на одному мiсцi. Зустрiнемось з тобою у центрi.

– Де саме?

– Бiстро «Троянда», тобi вiдомо, де це?

Дмитро пригадав бiстро з великими прозорими вiтринами i грандiозною червоною трояндою на вивiсцi.

– Так.

– За годину. Поспiшай.

У цю мить телефон зрадливо запищав, вимагаючи зарядки. Дмитро в серцях вилаявся. Ну чому це завжди трапляеться у найбiльш несприятливий момент? Вiн встромив руки у рукави куртки i обережно вiдчинив дверi.

Знизу було чути кроки двох чи трьох людей.

– У мене батарея, – пошепки сказав у слухавку, – нас зараз роз’еднають. І я чую знизу кроки, сюди хтось iде.

Голос на тому кiнцi, здавалось, напружився ще бiльше:

– Вихiд через горище е?!

– Здаеться так…

– Мерщiй, не барись, Дмитре!

Телефон наостанок писнув i затих. Все. На сторонню допомогу розраховувати не доводилось, i, крiм того, вiн знав тепер напевне – небезпека дiйсно iснувала.

Смертельна небезпека.

Опинившись на майданчику, Дмитро обережно зазирнув униз. Приблизно на рiвнi третього поверху хтось пiдiймався. Бiльш детально роздивитися Дмитро не мiг. До того, як вони опиняться на п’ятому поверсi, вiн мав не бiльше тридцяти секунд. Намагаючись не створювати зайвого шуму, побiг сходами нагору.

Ось i шостий поверх. Ще один пролiт i дверцята, що ведуть на горище. За ними темрява i сморiд.