Легіон Хронос

Дмитро, намагаючись не налетiти у мороку на цеглянi паралелепiпеди вентиляцiйних шахт, повiльно поповз до протилежноi стiни, де мали знаходитись дверцята до сходiв сусiднього пiд’iзду. За спиною почув приглушенi слова:

– Вiн на горищi, ходiмо!

Так, тi хто був позаду, шукали саме його. Впевнившись у цьому, Дмитро навiть не здивувався.

Минуло не бiльше десяти секунд, як дверцята позаду вiдчинились, кидаючи на засипану керамзитом i голубиним послiдом пiдлогу горища непевний промiнь електричного свiтла.

Дмитро у цей час уже знаходився бiля протилежного виходу.

– Стiй! – почувся позаду загрозливий голос.

Дмитро налiг плечем на дверцята i… зрозумiв, що iх забито цвяхами. Чорт забирай, чому ж йому так не щастить? Намагаючись вкласти в удар якомога бiльше сил, Дмитро зацiдив ногою у дверi. Вони трiснули i ледь-ледь подалися. Позаду почувся зойк i клацання, яке нагадувало… Так, помилки не було – клацнули два пiстолетнi затвори! Дмитро мiг заприсягтись: у його переслiдувачiв е пiстолети.

«Клац!», «клац!» – стрiляли, використовуючи глушник. І кулi лягли зовсiм близько – Дмитровi сипонуло в очi шматками битоi цегли. Та що ж дiеться?! Цi люди стрiляють без попередження, а вiн навiть не здогадуеться, чим мiг заслужити подiбне ставлення.

Очевидно, адреналiн, який у великiй кiлькостi потрапив у кров, потроiв його сили – пiсля другого удару дверцята не лише розчинились, а навiть злетiли з петель. Дмитро вискочив на майданчик i чимдуж кинувся сходами униз.

За спиною почув ще кiлька приглушених пострiлiв i дзвiн розбитого скла. Вочевидь одна з куль потрапила у вiкно.

Вогку темряву, що зустрiла його бiля пiд’iзду, Дмитро вiтав, як старого приятеля. Вiн притьмом кинувся у кущi i за мить вже бiг, задихаючись, алейкою за будинком. Давались взнаки довгi години сидiння за комп’ютером i зневага до занять спортом – йому не вистачало повiтря. Додавало оптимiзму лише те, що крокiв позаду не чутно.

Скорiш за все, невiдомi переслiдувачi обрали невiрний напрямок руху i втратили кiлька секунд. Але скiльки часу вiн виграв, Дмитро не знав, сподiвався лише, що встигне домчати до стоянки таксi за пустирем, бiля зупинки трамвая.

Роздивитися переслiдувачiв Дмитро змiг, лише коли, задихаючись, впав на задне сидiння легковика з шашечками таксi. Ними виявились двое чоловiкiв у чорних шкiряних куртках i чорних в’язаних шапочках.