Легіон Хронос

– Бета, чи як там тебе, ти бюрократ!

Кiлька секунд мовчанки, потiм голос над головою промовив:

– Приготуйтесь до перемiщення в локацiю Легiону Хронос, громадянине.

– Та я вже до всього готовий! – в серцях вигукнув Дмитро i навiв ствол автомата на дверi, за якими чувся шурхiт.

Дверi злетiли з петель, i перший з переслiдувачiв звiв руку зi зброею.

– Так-так-так! – виплюнув чергу його куций пiстолет-кулемет.

– Дзень-дзень-дзень! – засвистiло у вухах вiд потужного голосу «калашникова», на гашетку якого натиснув Дмитро.

Варвар на мить зупинився, хитнувся, але продовжив наближатись, посипаючи кулями крiсло, за яким принишк Дмитро. Його заросле щетиною обличчя, глибоко посадженi очi й масивне пiдборiддя немов пливли у порожнечi, наближаючись…

Вiн був уже на серединi шляху, коли свiтло погасло, разом з собою забравши розмаiття звукiв. Виразно запахло озоном, i Дмитро, кудись провалившись, упав i боляче ударився потилицею об невiдомий, але до бiса твердий предмет.

Свiдомiсть, нарештi змилувавшись над ним, полинула у чорну порожнечу.

Скiльки вiн «вiдпочивав», Дмитро не знав. Вiдчуття повертались поступово, i першим з них був пульсуючий бiль у головi. Дмитро голосно застогнав i почав обмацувати все навколо у пошуках автомата. І цiеi митi темрява почала рiдшати. Враження було таким, що у темну кiмнату завiтав свiтанок. Дуже швидкий свiтанок. Дмитро вражено пiднявся, протер очi й почав роздивлятись кругом.

Кiмната зникла, а вiн сидiв посеред великоi, порослоi травою галявини.

Предметом, об який вiн так боляче ударився, був великий, порослий зеленкуватим мохом камiнь. Навколо росли кiлька розложистих дерев, а не далi як за п’ять крокiв проходила стежка. Вона збiгала пологим схилом у долину. Там, серед кущiв верболозу, дзюркотiв ручай. Через ручай було перекинуто пiдвiсний мiсток, а за мiстком височiв справжнiй старовинний палац. З високим черепичним дахом, оточений мурами, що густо поросли плющем. І все це жодним чином не нагадувало холодний листопад, який саме стояв на дворi. Скорiше вже травень. З його веселим буянням природи i пахощами квiтучих дерев.

Автомата поряд не було. Оглядаючи землю у пошуках зброi, Дмитро наштовхнувся поглядом на двi пари нiг. Взутi ноги були у чорнi блискучi чоботи, далi йшли вузькi чорнi бриджi з металевими наколiнниками, чорнi бронежилети i чорнi вiйськовi шоломи з прозорими забралами.