Аптекар

Вiн усмiхнувся i щось сказав нiмецькою, Рута нiчого не зрозумiла, але здогадалася, що йому забаглося тепер чогось бiльшого, анiж дороги на Вижiв. Вона стиснула ножа i виставила його поперед себе. Вершник зробив кiлька крокiв, спритно увихнувся, перехопив ii руку i вiдiбрав ножа. Тодi вона схопила кочергу i з усiеi сили хотiла опустити йому на голову, але вершник i тут виявився спритнiшим, хоча кочерга таки зачепила його рамено, i вiн засичав од болю, а за мить копнув Руту попiд колiно, то був дуже болючий копняк, Рута впала.

Вершник схопив ii за руку, перекинув на спину i притис до долiвки обома руками, знову щось пролопотiв i вдарив ii по обличчю, але то було його помилкою, бо вона блискавично дряпанула його нiгтями по щоцi, цiлячись в очi, аж кров проступила на мiсцi подряпини. Вершник схопився за обличчя, а дiвчина зiрвалася на ноги й кинулася до дверей. Вершник пiймав ii за подiл сукнi, потягнув до себе, дiвчина пручалася, але вiн не вiдпускав, врештi йому вдалося обхопити ii ноги i знову повалити на долiвку. За це вiн поплатився й другою роздряпаною щокою, дiвочi руки не пiдкорювалися, викручувалися, йому ледве вдалося заломити iх дiвчинi за спину, вiн навалився на неi i ногами розсунув ii стегна, але коли вивiльнив правицю, щоб задерти сукню, вона знову висмикнула руки i тепер уже вп’ялася нiгтями йому в носа i губи, кров залила обличчя нападника, а дiвчина ще й вкусила його за руку так, що вiн заревiв, мов поранений звiр, i втратив на мить володiння ситуацiею. Рута скористалася замiшанням, пiдiгнула пiд себе ноги i вдарила його в пах, нападник звалився на спину, а вона пiдхопила кочергу i тепер уже таки поцiлила його по головi. Вершник безпомiчно схлипнув i завмер. Рута сiла на лаву i важко дихала, поправляючи обшарпану подерту сукню. Не знати, скiльки б отак сидiла, якби не почула iржання коня. Чей же вiн голодний.

Вийшла з хати, розсiдлала вороного i повела в сад, де буяла густа соковита трава, i прив’язала за задню ногу до яблуньки.

Кiнь спочатку шарпнувся, цвiт осипався, наче волосся староi сивоi жiнки. Рута погладила його рукою, аби заспокоiвся, затим вернулася в хату, поглянула на мерця – лежав непорушно обличчям у долiвку. Вiдчувала, як б’еться ii серце i не може заспокоiтися, але опанувала себе i вийшла на подвiр’я, роззирнулася за лопатою i спустилася у видолинок за садом. Там було суцiльне пiсковиння, що лише зверху заросло муравою.