Аптекар

На вiдмiну вiд Каспера, Гануш не успадкував ремесла вiд батька, бо його батько, властиво, пасував хiба на катiвського клiента, займаючись рiзними непотребними справами, точнiше був запропалим злодюгою, а що таке заняття рано чи пiзно уриваеться, то й тут не обiйшлося без прикрого трафунку, який поклав край злодiюванню. Якось старий Корбач поцупив коня у самого магiстратського суддi, але, як на бiду, кiнь той був особливоi породи, чорний виноходець, якого суддя купив у македонського купця. Дурний злодiй замiсть того, аби погнати коня на торг кудись у Буковину чи Мультенiю, подався з ним на ярмарок до Жовкви, а там добрi люди, що зналися з суддею i гостювали у нього, вiдразу коня й упiзнали.

Злодiя скрутили i разом з конем вiдправили до Львова. Суддя, який уже й мiсця собi не знаходив од такоi невiдшкодованоi втрати, зрадiв, наче вдруге на свiт народився, i на тих радощах звелiв пiдвiсити конокрада на гак та з допомогою вiдповiдних методiв добився у нього зiзнання у всiх його дотеперiшнiх походеньках, пiсля чого безталанний татуньо скидався на вилущений гороховий стручок, i страту через четвертування сприйняв уже з полегкiстю.

Дружина старого Корбача Ганна, довiдавшись, що небавом стане вдовою, кинулася по людях та стала розпитувати, яким би то чином можна було чоловiка порятувати, i одна панi, у якоi мати Гануша прибирала, знайшла вихiд. Вона не знала законiв, але знала звичаi. За ii словами, е лише двi можливостi вирятувати засудженого до страти. Перша полягала в тому, щоб знайшовся хтось, хто погодився б стати пiд вiнець з приреченим чи приреченою, тодi покара обмежувалася тiльки символiчним доторком меча до шиi.

Тому й не диво, що на мiсце страти завше збiгалися дiвчата, чия репутацiя не давала надiй на затишне родинне щастя. Приходили й тi, над ким в той чи iнший спосiб природа познущалася. Однак цей звичай мiг стосуватися лише парубкiв i дiвчат. Але iснував ще один звичай. Якщо син засудженого зголошувався йти в науку до ката, стати його пiдмайстром, а потiм i самим катом, то батьковi одсiкали тiльки лiву руку.

– У вас двое синiв, – сказала мудра панi, – от i виберiть з-помiж них того, хто принесе себе в жертву. Врештi-решт не такий уже й поганий фах. Зарiбок сталий, шана громади забезпечена, – тут вона засмiялася.

Ганна з плачем повернулася до хати i розповiла синам, якоi пожертви чекае вiд них iхнiй дорогий татуньо. Старший син навiдрiз вiдмовився вiд такоi честi, а молодший скорився.