Ги-ги-и

 – На стрийну маете право. Тримайте ii винятково для своiх дрiбновласницьких куркульських потреб. Бийте в писок i нюхайте, чи дихае. А я хлоп сучасний, в мене мораль не засмiчена буржуйськими забобонами. Я свою кохану жiночку вiддаю на спiльне дiло.

Рузя, як те зачула, спалахнула, мов жар, i очка опустила. Вiдразу видно, що мою пожертву оцiнила вона, як найвищий дар своеi долi. Нареш тi вона скине iз себе важкi ланцюги невинностi i наситить спраглу плоть.

Всi решта важко перетравлювали мою пропозицiю, гарячково пiдраховуючи своi вiдсотки.

– Оскiльки я – ii повновладний власник, то вимагаю для себе сорок вiдсоткiв iз прибутку.

Я знав, що кажу. Стрийко, зачувши про грошi, вiдразу забув, що йдеться про доньку, i кинувся торгуватися, збиваючи цiну. Стрийна i свое вставила:

– А менi скiльки перепаде? То ж я ii родила. Дев’ять мiсяцiв носила, аж менi поперек ломило! Прошу менi заплатити за кожен мiсяць.

– Не дев’ять, а сiм, – сказала моя матiнка.

– Як то сiм? – насторожився стрийко. – Я добре рахував. І знав, що роблю. Все йшло за планом. Сiм бути не може, бо мене до войська забрали вiдразу по весiллю. То було в листопадi, а Рузя ся вродила на початку серпня. Себто якраз через дев’ять мiсяцiв.

– Так, на початку серпня, але вродилася на сьомому мiсяцi, а не на дев’ятому. Так жи твоя жiночка через два мiсяця пiсля шлюбу мусила мати з кимось контакт близького ступеня.

Стрийна сидiла з очима в стелю i зовсiм бiла.

– Як-як? Якого ступеня? – морщив чоло стрийко.

Потiм поволi повернувся до стрийни, подивився уважно, мовби прицiлюючись, i, не довго думаючи, заiхав так в зуби, що стрийна гугупнула разом iз крiслом, розкинувши руки i ноги. В лiвiй руцi вона стискала свою щелепу, котру перед хвилею встигла вийняти.

– Так то е з бабами, – похитав головою стрийко i всмалив собi десять дека шпагатiвки, не закусуючи. – Двадцять п’ять i нi вiдсотка бiльше.

– Добре, – погодився я.

Рузя про свою долю навiть не мрукнула, бо ж отримала все, про що тiльки могла мрiяти, – щоночi по п’ять-шiсть хлопiв, а то й бiльше. Не життя, а рай. Сам би заздрив, якби був кобiтою.

Але на тiм проблема не закiнчувалася, а щойно починалася, бо коли екс-Лолiта переймалася лише тим, як стримати розкiшнi форми, що рвалися з одежi, то в Лолiти новоспеченоi, навпаки, ребра випиналися, як у драбини.