Ги-ги-и

Гармата виглядала не так грiзно, як смiшно.

Стрийко зосереджено лякав полiцiю своею дубельтiвкою, важко сопучи при цьому бараболястим носом.

Макс iз матiнкою взяли вила i зайняли оборону бiля дверей.

Я за той час поскидав у пiдвал все, що може свiдчити проти нас, i щедро полив бензином. В будь-яку хвилину досить кинути туди запалений сiрник, i полiцiя втратить одним махом усi докази.

Нарештi гармату наладували i, вiдчинивши дверi, спрямували люфу в нападникiв. Полiцiя, побачивши таке чудо, миттю залягла на землю.

Бодьо запалив паклю, пiднiс ii до дзюрки i гукнув:

– Вогонь!

Як вам описати те, що вiдбулося? Пролунав оглушливий вибух, аж цiлий будинок ходором заходив. І все довкола заволiк чорний ядучий дим. Не знаю, як вони цiлилися в полiцiю, що одним пострiлом висадили всi вiкна разом iз рамами, дверi з одвiрками та ще й чомусь за нашими спинами, якраз навпроти дверей, ядро вибило в стiнi другi дверi. Певно, люфа не в той бiк стрiляла.

Коли дим розвiявся, я побачив двi вiдiрванi голови.

Стрийко тяжко кашляв.

Матуся i Макс трясли головами i били себе по вухах.

Стрийна тим часом вилiзла вже на дах, бо зi стриху мала обмежений круговид, i гукала нам:

– Льондзю!

– Гов! – хрипiв старий.

– Ти живий?

– Живий!

– А кого забило?

– Близнюкiв!

– Я з них нiколи потiхи не мала. Навiть в такий день мене нервують.

А за хвилю:

– Льондзю!

– Гов!

– Скажи Рузi, най вбере майтки, бо вже знов полiцiя наступае.

Пiсля цього закалатав кулемет, i Рузя кинулася шукати своi майталеси.

Я зрозумiв, що нам небагато зосталося.

Бодьо одною рукою вперто ладував гармату. Тепер вже було по цимбалах, куди вона стрелить, бо полiцiя перла зi всiх сторiн. Матiнка з Максом вистромляли своi вила то у вiкна, то в дверi, щоби вороги знали, яка iх грiзна зброя чекае.

Стрийко спитав:

– Бодю, будеш стрiлев?

– Буду.

– Ну, то бувай здоров.

Гармата гугупнула так, що на протилежнiй стiнi з’явилися ще однi дверi, а одна полiцейська машина радiсно спалахнула. Шкода, що Бодьо того вже не побачив.

На даху пролунав гуркiт, а потiм голос стрийни сповiстив:

– Льондзю!

– Гов!

– Я вже полетiла!

– Царство тобi небесне, – перехрестився стрий, коли стрийна важко хляпнула на подвiр’я.

Вiд гарматного пострiлу ми всi мали чорнi писки i виглядали на ангольських повстанцiв.