Ги-ги-и

Вся ця рослиннiсть, беручи заразливий приклад з пацiентiв, котрi вважають себе хто Наполеоном, а хто Юлiем Цезарем, так само не може стримати буйноi своеi фантазii, i вже якийсь обшарпаний присохлий каштан починае дутися пiд баобаба, а рахiтична лiщина корчить iз себе бамбука, а лопухи виганяють своi стебла i листя до розмiрiв рододендрона. То як же придуркуватим горобцям не вдавати королiвських папужок, а воронам не спробувати свого таланту в ролi фазанiв?

Одне слово – Кульпаркiв. Тут геть усе дурiе з лiкарями вкупi.

Наприклад, я помiтив, що медичнi сестри працюють у тих самих вiддiленнях багацько рокiв, i iх практично нiколи не переводять до iнших. І на мiй погляд, вiд цього вони обов’язково повиннi в якiйсь мiрi втрачати свою здорову iндивiдуальнiсть. Адже за такого порядку речей середнiй медперсонал i хворi мовби сплавляються в одну велику родину. І людина, котра працюе з хворими протягом тривалого часу, сама пiддаеться великому ризиковi психiчного розладнання.

Коли одного разу iхнiм пацiентом став колишнiй головний лiкар Кульпаркова, то нiхто особливо не дивувався.

Така вже iхня доля – спочатку лiкувати когось, а потiм i самим лiкуватися.

У моiй палатi були, крiм мене, ще п’ятеро вар’ятiв. Старший пан Мiсько Штунда з’iхав з глузду в час нацiонального здвигу. В патрiотичному поривi вiн записався геть до всiх органiзацiй i партiй, пошив собi купу мундирiв i видавав себе за ветерана УСС, УПА, «Нахтiгаль» i СС «Галичина» вкупi. Кiлькiсть москалiв, яких вiн убив, росла щодня, i я мав пiдозру, що за кiлька рокiв вона перевищить населення Росii.

Його постiйним опонентом у полiтичних баталiях був товариш Бураченков, якого потряс той самий нацiональний здвиг. І тодi як Штунда дiлився своiми спогадами про особистi зустрiчi мало не зi всiма членами Центральноi Ради, додаючи при тiм новi деталi бою пiд Крутами, тов. Бураченков згадував Ленiна, Крупську i Коллонтай, переконуючи, що з останньою мав роман.

Їхнi дискусii могли тривати до пiзньоi ночi, а що я людина аполiтична, то впросив, щоб мене перевели в iншу палату, де перебували тихi, але безнадiйно хворi.

Це мене влаштовувало. Бiльшiсть iз них взагалi не проявляли жодних звихiв. Пан Шопта, наприклад, любив завмирати у позi якого-небудь пам’ятника i стояти так годинами. У цей час йому можна було хоч кiлок на головi тесати, а вiн навiть оком не мругне.

Одного дня на Кульпарковi зчинився страшенний рейвах. Кинулися мити й чистити геть усе, а хворих повбирали в чистi пiжами.