Ги-ги-и

Гостей уже добре розвезло, й вони почали спiвати i чiплятися до санiтарок, вигукуючи:

– А подати сюди хористок!

Кiлькоро добивались до кабiн, в яких зачинився наш чоловiк i не пускав.

– Це неподобство, – сказав бургомiстр, – ви не пускаете людей до кльозету!

Лiкарi пробували пояснити, як вiдшукати туалети, але все було марно. Гостi бушували, кричали, перевертали крiсла. Доктор Гольцман скомандував принести гамiвнi сорочки. Санiтари кинулися на гостей i запеленали iх.

Депутат Цвiбак, який досi все холодно спостерiгав, урештi вигукнув:

– Панове! Кульпаркiвська революцiя звершилась! Вся влада вар’ятам! Гурра!

Пiд вiкнами в саду галасував натовп хворих, там уже палав вогонь, в якому горiли iсторii хвороб.

П’яних гостей почали розносити по палатах. Мене схопив за руку Бездрик i сказав:

– Це добрий шанс! Тiкаймо!

– В пiжамах?

– Чому в пiжамах? Ходи за мною.

Ми забiгли в палату, де лежало кiлька непритомних гостей.

Ми iх розпеленали, роздягнули i запеленали назад. В темних костюмах i при краватках ми виглядали дуже пристойно.

Коли ми вийшли з палати, я побачив Ганульку. Вона мала на собi сукню.

– Я здогадалася, що ви затiяли, i готова вас супроводжувати.

– Свобода! – вигукнув я, i ми утрьох побiгли назустрiч невiдомому.

Там, за мурами Кульпаркова, чекав нас божевiльний, звар’йований i хворий на голову свiт.

1992

Святе сiмейство

– Ви поводите себе по-хамськи, – сказав я Сталiновi.

– Що?

Вiн вибалушив отетерiлi очi, нiчого подiбного, певно, не сподiвався, але хутко зметикував, що коли не прореагуе так, як належиться вождевi народiв, то опиниться у ще дурнiшiй ситуацii. Тодi вiн розмахнувся, щоб дати менi ляпаса, але я в останню мить вiдхилився, i його долоня заiхала по пицi Берii.

Щока в Берii вiдразу спалахнула багрянцем, але вiн тiльки люто подивився на мене.

Якби не присутнiсть Сталiна, убив би мене. А так – тiльки пiдiйшов до дзеркала, примiрився i ляснув себе по правiй щоцi. Коли ляснув удруге, щока набрала такого ж червоного вiдтiнку, що й лiва. Берiя задоволено мрукнув щось пiд нiс i знову пiдiйшов до нас.

Сталiн стояв розгублений, то ховав руки в кишенi, то виймав i роздратовано сопiв. Кидатися на мене ще раз якось не випадало в присутностi стiлькох високопоставлених осiб.