Ги-ги-и

Мать Революцiя узяла ремiнь, якого подав iй Маленков з таким масним виглядом, наче мав отримати якусь неземну насолоду, i тричi вiд душi ляснула Ворошилова по задницi. В цей час Маленков намагався ще й ущипнути Климентiя, i, коли це йому вдалося, вiн застрибав вiд щастя довкола столу.

– Брись! – форкнула Мать, скидаючи Ворошилова собi з колiн. – І що в мене за дiти? Кожен тiльки й думае, як обмахерити iншого.

– И-и-и-и! – розмазував сльози Ворошилов. – Торта менi пожалiли!

– Нiчого ти, дурак, не поняв, – похитав головою Молотов.

 – Не торта ми пожалiли, а твоеi революцiйноi свiдомостi шкода нам стало.

Саме в цей момент з’явився Берiя i, розмахуючи в повiтрi якимсь папером, покрокував просто до мене.

– Во! Приказ про твiй розстрiл! – Вiн тiшився неймовiрно.

– А Йосип Вiссарiонович пiдписали? – поцiкавився я.

– Конешно пiдписали. Так шо я тебе вб’ю.

– Коли вам буде завгодно. Хоча, думаю, це неможливо зробити.

– Справдi? – витрiщив баньки Лаврентiй.

 – Чому?

Голос його усе сильнiше скидався на голос евнуха.

– Тому, що такого ще не було, аби звичайнi персонажi могли убити свого автора.

– Якi персонажi? Який автор?

– А такий, – менi дуже подобалося його дратувати. – Ви всi – плiд моеi фантазii. Вас уже давно не iснуе так само, як i того дикого свiту, який ви сотворили на свою гидку подобу. Це я вас викликав iз непам’ятi i змусив знову ожити. Але все це тiльки в моiй уявi.

– Бред! Самашедший бред! – загорланив Берiя i забiгав по залi, роблячи широкi кроки.

 – Ти хочеш сказати, що я i товариш Сталiн, i геть усi тут у Кремлi – це тiльки твоя фантазiя?

– Звичайно. Це навiть не сон, i ви не зможете, ущипнувши себе, прокинутися.

– Не зможу… прокинутися… – навiщось повторив вiн i протер пенсе.

– Е! – озвалася Мать Революцiя. – Ти шо там агiтуеш? Ти шо, хочеш сказати, що i я тiльки плiд твоеi уяви?

Всi насторожено повернули голови у мiй бiк i чекали вiдповiдi.

Я розумiв тепер, що потрапив у тунель з одним виходом i мусив тепер рухатися назустрiч своiй смертi, а може, й спасiнню.

– І ви теж плiд уяви. Але вже не моеi. Бо така соцiалiстична революцiя, яка пiдкосила наш народ, могла народитися тiльки у хворобливiй уявi присутнiх i не присутнiх тут манiякiв. Досить когось iз них вифантазувати з пам’ятi i вiдразу ж з’явитеся ви – Вiчна Фрейлiна Смертi!

– Браво! Браво! – заплескала в долонi Мамуся.