Місце для дракона

– Замовкни!

– Не замовкну! Ти й поросят засмажила! Двох рожевеньких тендiтних малюкiв! Ти хрумала iхнi вушка! Я це добре пам’ятаю!

– Ти… ти садист! – зойкнула Христя i, затуливши обличчя долонями, вибiгла з кiмнати.

Я зi злiстю гепнув зайчихою об пiдлогу, менi хотiлося ii розчавити, щоб i мiсця мокрого по нiй не зосталося.

– Тату, а що таке садист?

Тьху, ще цього бракувало.

– Це поганий дядько, – буркнув я, аби вiдчепитися.

– Тату, а ти що – поганий дядько?

– Нi, Андрiйку, я дуже добрий дядько… Тобто який я тобi дядько? Я тато! Дуже добрий тато! Бачиш, принiс тобi зайчика.

Я й не помiтив, що знову пiдвищив голос, i личко малого скривилось, а губи засiпалися – ось-ось заплаче.

– Андрiйку, тато ж добрий, правда? Не сердься на тата. Ми з мамою трошки посварилися, та зараз помиримось. А потiм татко спече зайчи… зайця, i ми з тобою його згамцяем.

– А чо мама сказала, що не буде гамцяти ii?

– Їi? Кого ii?

– А зайчиху.

Господи…

– Мама пожартувала. Зараз тато пiде маму перепросить.

7

Христя сидiла на канапi, пiдперши руками пiдборiддя.

– Христю… ну, Христю… ну що ти, iй-богу… Хочеш, я ii викину? Хочеш? Я закопаю ii на городi. Можу й хрест витесати, й труну.

– Не блазнюй.

– Ну, ти взагалi… Звiдки я мiг знати – зайчиха це чи заець?… І, як на те пiшло, я не можу зрозумiти, чого ти аж так розпачаеш?

– Бо це добром не закiнчиться.

– Що саме?

– Вони помстяться.

– Хто?! Що з тобою?

– Невже пiд час полювання нiчого дивного з тобою не було?

– Дещо було… Наприклад, багато кровi з цiеi зайчихи виюшило.

Потiм… вона важить удвiчi бiльше, нiж заець тих же розмiрiв, хоч i не вагiтна.

– А ще?

– Бiльше нiчого.

– Неправда.

Жiноча iнтуiцiя – двадцять восьме чудо свiту, а тому я змушений був розповiсти все по порядку.

8

Зайчиху я запхав у заморозник, а вранцi, перед тим, як iти на роботу, закопав на городi. Я б все одно ii не iв. У пам’ятi ще залишався той дикий погляд.

Увечерi, повертаючись iз роботи, ще з машини помiтив незнайомця, який зазирав у вiкно.

Пологий схил дозволив менi з вимкненим двигуном безгучно пiдкотити до самих ворiт. Намагався його не сполохати, але клята хвiртка таки зойкнула, i незнайомець кинувся за рiг. Я помчав навздогiн, але той щез безслiдно.

– Винеси смiття, – сказала Христя по вечерi.

Ми зсипали смiття за кущами агресту, якраз там, де я закопав зайчиху. Коли наблизився, то отерп – на тому мiсцi зяяла яма. Хтось викопав зайчиху.