Місце для дракона

Вирiшив це твердо, i передбачення скорого кiнця безглуздоi мандрiвки надавало сили. Здавалося, що я врештi опанував себе, а проте не покидало вiдчуття, що зараз таки дремену, мов сполоханий заець, i бiгтиму дорогою, не озираючись.

Але тут вiдбувся спалах.

11

Спалах вiдбувся зненацька. Долина зблиснула, як люстерко проти сонця, але за мент знову потемнiла, тiльки там, в глибинi, ще свiтиться осяйна баня, котра й справдi нагадуе за формою курiнь.

Ось почулося таемниче шемрання i метушня, безлiч приглушених голосiв раптом увiрвалося в поле мого слуху, всi вони прямували до свiтляноi банi, а вона горiла самотньо i пишно, а найдивнiше – не освiтлюючи простору довкола себе, хоча ii яскраве сяйво повинне було б вирвати з темряви певну територiю.

Вся долина ожила i закипiла, я нiчого не бачив, але виразно чув, як прокидаеться життя, навiть папороть i камiння пiд ногами заворушилися й збуджено заклекотiли, здавалось, мене зараз зiб’е з нiг зелена хвиля порослi, кущi сколихнулись i шумом своiм оточили з усiх бокiв.

Високо в небi спалахнула зiрка, свiтло ii пульсувало не повiльнiше биття мого серця. І тут я помiтив, що й свiтляна баня пульсуе в тому ж ритмi. Зiрка i баня мов перегукувалися, i була iхня бесiда спокiйною й, здаеться, не позбавленою змiсту. Я миттю зiбрався докупи, все тiло напружилось i скидалося вже на чiткий, не розбитий на клани механiзм, щез той страх, який загнiздився було в душi, щезла примара невiдомостi, я сам пульсував, свiтився й перегукувався з зорею.

Оце i е та довго очiкувана нагода розкрити таемницю. Обережно почав спускатися в напрямку загадкового сяйва, все ще не випускаючи з рук сiкача. Що ближче пiдходив до нього, то шум довкруж усе несамовитiшав, здавалося, що завiвае завiрюха, папороть попiд ногами вирувала, мов розбурхане море, i я мало не збився з нiг, йти було важко, ноги раз у раз ковзали по замшiлiм камiннi, спотикались, а кущi кипiли бiлим цвiтом, шарпалися до мене й на очах виростали до велетенських розмiрiв. Пульсування свiтла зiрки й банi ставали все iнтенсивнiшими i скидалися на черги скорострiлу.

Раптом лiва нога проiхалася гладкою брилою, я не втримався i беркицьнув у кущi, сiкач випав з рук. Менi вдалося його намацати, але… але вiн вiдчутно поважчав! Я звiвся на ноги, сiкач усе важчав i важчав, уже не мiг його втримати однiею рукою i взяв ув обидвi. Вага так хутко прибувала, що вiн уже просто пригинав мене до землi i, щоби чого доброго не надiрватися, таки впустив його.