Місце для дракона

Над ними пропливали сiрi опухлi хмари, а попiд хмарами розквiтали чорнi троянди вороння. Їхнiй похмурий вигляд не вiщував нiчого доброго, дивилися мовчки, не рухаючись. Згодом один з них спустився-таки з горба i запропонував допомогу. Це був старий, але жилавий чоловiк. Називався Костьо.

Пiзно ввечерi, коли ми скiнчили трагати наше майно, а жiнка з малим подалися спати, Костьо залишився в мене на чай.

– То ви в мiстi жили? – спитав, мостячись у кутку помiж двома витрiшкуватими креденсами. І, не чекаючи вiдповiдi, додав: – Ну, та й тут не село.

Ото лиш дороги нема. Хiба то дорога? Галамадзя одна. Без чобiт i не пройдеш, коли сльота. А так не зле… Природа, iдять його печiнку.

– Чого то ви клянете?

– А ви нiби не знаете, – i вiн примружив очi.

– А що я мав знати?

– Та про Криву долину. Бодай ii навiки скривило. О-о-ой, то кара небесна… Нема на них нi ради, нi закону.

– Ви про кого?

– Та не про кого ж, як про зайцiв.

– Про зайцiв?

– Еге.

– Валiхновська казала, що тут жодних зайцiв нема.

– Е-е, то хитра баба. Казала, щоб продати. Не знаете, як то е?

– Не розумiю. Хiба зле, коли е зайцi?

– Сплюньте… Не-не, ви таки сплюньте. Це не е жарти… Зайцiв тут гать гати. Як горобцiв. По городах та садках мов шаленi гасають. Об’iдять усе, що б ти не посадив. А по них стрiляй не стрiляй – все одно не попадеш. Такi верткi, що страх Божий… А, зрештою, нiхто й не стрiляе… Ви не повiрите… хто не стрiляв – жодному воно з рук не зiйшло. Як не тепер, то в четвер, а таки сягала його заяча пiмста… Пам’ятаю, за вiйни жив у мене на хатi нiмецький офiцер.

От вiн зiбрався полювати на зайцiв… А вже до тii пори пару нiмакiв згибло на полюваннi. Йому й кажуть – щось iз тими зайцями не в порядку. А вiн: «Галiцiен хазе?» Пiшов. І що ви гадаете? Десь вiн перечепився за гiлляку, а карабiн i бебехнув.

– А при чiм тут зайцi?

– Ну, бачите, нiби й нi при чiм, але щось таки е… Та ви до Каленика пiдiть, вiн краще знае. Я тут перед самою вiйною побудувався, а вiн на хуторi народився.

Пам’ятае ще, як пани сюди наiжджали на лови. Їздили головно на кабанiв, але часом i не вiд того, щоб де зайця стрiлити. І що ви гадаете? Той себе застрелив, а той – товариша, а тамтой – у рiвчак беркицьнув. Таке… Вони ж, я вам скажу, хитрi – ночами на городи нападають. Навiть пси iх бояться.

Еге… Колись-то серед ночi чую – пес вие та й вие, вие та й вие. Ну, я накинув кожуха, вийшов… А зайцi капусту так i метляють, аж трiск iде.